Істинне пізнання реальності є єдиним шляхом до цього звільнення. Досягнення буття є припущенням дослідження категорії реальності. Категорія у школі вайшешика сприймається не як форма мислення, а річ реальності, яка нас оточує. Відтак класифікацію категорій замінює класифікація речей, адже у е окреме вважається річчю.
Поняття «вашешика» зустрічається у санскритській версії і в перекладі означає – особливість. Обумовлене воно специфічними відмінностями субтсанції, атому, душі, тощо.
Філософську систему було розроблено мудрецем Канадою близько VI-V століття до нашої ери у славнозвісній «Вайшешиці-сутрі». Його вважають основоположником цієї школи. Саме прізвище засновника має таке значення: пожирач атомів, тим самим підкреслюючи систему Канади.
Школою вайшешика розвивається атомістичне вчення. У цьому вченні акцентувалася увага на субстанції яка є причиною розвитку та стану речей. Субстанція виступає сутністю речей, основою якості, але яка стоїть поза якістю та над нею. Якщо субстанція позначається через якість, то володіє якостями. Субстанція є проста та складна. Складна субстанція мінлива та невічна, а проста – немінлива, але вічна. Остання створюється та не руйнується. До цих субстанцій відноситься : земля, вода, світло (вогонь), простір, час, ефір (акашу), душа та ма-нас. Такими субстанціями охоплені тілесні та безтілесні речі. Фізичні речі складаються лише з п’яти субстанцій: землі, води, повітря, світла та ефіру, котрі є сукупністю кулевидних та неділимих атомів.
Атоми на думку Канади виступають недосяжними частинками, відмінні з видом, володіючи вішешою (відрізненою особливістю). Відносна стійкість змінних речей залежить від атомів, вічних, не створених, багатоякісних.
Вайшешикою-сутрою нараховано сімнадцять якостей, особливо ж : кольору, смаку, запаху, відчуття, числа, величини, індивідуального, з’єднання і так далі. Характерною особливістю атомістичного вчення вайшешики вважається наявність якісної відмінності атомів. Наступне вчення стосується душі, подібне з школою ньяя. На відміну від ньяї, вайшешикою не визнається сприйняття індивідуального «Я».
Тут джерелом пізнання теорії виступає логічний висновок. «Я» — пізнає речі у випадку його з’єднання з тілом. Свідомість людини обумовлюється Атманом.
Відмінність душ виведена її зв’язком з тілами. Тіло – це носій насолоди. Сансару утворюють єдність тіла з бажанням та антипатією, а відділення – мокша або ж звільнення. Звільнення душі від якостей, які зв’язані з тілом передбачають волю. Істинне пізнання – ось шлях до цього. Більш пізніми представниками стала допускатися думка про визначення всього волею вищого начала, його направлення до морального очищення, наділення світу світовою душею. Процес розвитку постає перед школою вайшешики як активне вище начало, котре діє відповідно до законів карми. З часом напрям філософської школи вайшешики став визначеним. Дієва причина – бог, а речова основа світобудови – атоми як матеріальна причина світу.
Етику школи засновано на постулатах священного писання індуїзму. Саму ж програму морального обов’язку засновано на визначеному моральному боргу: віра, не насилля живого, добродійність, статева чистота, тощо. Дотримання морального боргу дає спроможність досягнення досконалості з чистих усвідомлень. Етика навпаки, намагається співвіднести погляди та позиції шкіл стародавньої індійської філософії.
Школою вайшешика не визнаються основні постулати та положення священної книги – Веди. Бог є результатом логічного висновку за визнанням шкіл вайшешики та ньяї. Школа йоги є незалежною від Вед, тоді ж як санкх’я – теїстична. У стародавній філософії індуїзму домінує ідеалізм буддійських шкіл – йоги та веданти. Істинна духовна субстанція на їхню думку є бог, дух – Ішвар, віджаяна (свідомість), шунья (ніщо).
Для індуїстської філософської школи характерним є натуралістичне розуміння світу, що висловлюється в матеріалістичному підході, властивому школам, які визнають буття: чарвака-локаята (речовий елемент), вайшешика, ньяя, міманса, джайнізм (атом), санкх’я (матерія).
Пегас
