Хронологія депортацій та тривалість вигнання
Історики відзначають, що вавилонський полон складався з кількох хвиль депортацій, кожна з яких була відповіддю на чергове повстання в Юдеї проти вавилонського панування. Згідно з багатьма джерелами, перша велика депортація відбулася у 597 році до н.е., коли цар Єгояхін був скинутий з трону і разом із родиною, двором і тисячами ремісників та воїнів вивезений до Вавилонії. Інші дослідники вважають, що вирішальне вигнання розпочалося після руйнування Єрусалима Навуходоносором у 586 році до н.е.
Попри втрату політичної незалежності та зруйнований Храм, юдейські громади у Вавилонії не розчинилися в чужій культурі. Хоча вони зазнавали культурного та релігійного тиску, їм вдалося зберегти національну свідомість і релігійну ідентичність. Ключову роль у цьому процесі відігравали старійшини, які організовували життя громад, дбали про дотримання традицій, свят і норм юдейського закону.
Пророк Єзекіїль, який сам перебував у вигнанні, підтримував надію народу на повернення та відродження. Саме у цей період, ймовірно, починає формуватися інститут синагоги — місця зібрань і молитви, що стало своєрідною заміною Єрусалимського храму. Умови вигнання також сприяли посиленню уваги до текстів, молитви, дотримання суботи, обрізання, релігійної етики, що згодом стане фундаментом рабинського юдаїзму.
Початок єврейської діаспори
Важливо відзначити, що далеко не всі євреї повернулися до Юдеї після дозволу Кіра. Значна частина вигнанців залишилася у Вавилонії, що стало початком формування першої великої та постійної єврейської діаспори. Ці громади, що згодом стануть важливими центрами релігійної думки, матимуть величезний вплив на розвиток юдаїзму в наступні століття. Саме вавилонське єврейство згодом стане автором Талмуду — одного з найважливіших текстів юдейської традиції.
Образ Кіра Великого у юдейській традиції
Особлива роль у цьому періоді належить перському царю Кіру Великому. В юдейських текстах його постать подається у виключно позитивному світлі. В Ісаї 45:1–3 він навіть названий помазаником Бога — нечуване визнання для іноземного правителя. Це свідчить про вдячність юдеїв за політику віротерпимості Кіра та його дозволу на повернення вигнанців до Палестини і відновлення Храму.
Іван Гудзенко
