Уріель Акоста (1585–1640) — одна з найтрагічніших постатей європейського філософського мислення XVII століття. Акоста пройшов шлях від католицького каноніста до радикального критика рабинського юдаїзму, що призвело до його відлучення, публічного каяття та самогубства. Його доля вплинула на філософію Бенедикта Спінози та стала прикладом конфлікту між розумом і релігійною ортодоксією.
Народившись у Португалії в родині єврея. Акоста отримав ім’я Габріель да Коста. Його сім’я зберігала таємні єврейські традиції, незважаючи на зовнішнє католицьке благочестя. Вивчаючи канонічне право, він обіймав посаду скарбника собору, але внутрішній конфлікт із католицькою доктриною змусив його звернутися до юдаїзму.
Після вивчення Старого Завіту Акоста прийшов до висновку, що справжня релігія — це біблійний юдаїзм, очищений від рабинських інтерпретацій. Разом із родиною він втік до Амстердама — міста, де євреї могли вільно сповідувати свою віру. Там він пройшов обрізання та прийняв ім’я Уріель.
Конфлікт із рабинською традицією
Однак Акоста швидко розчарувався: амстердамська єврейська громада дотримувалася не біблійного, а талмудичного юдаїзму. У 1616 році він опублікував 11 тез, де засудив:
- Усну традицію (Талмуд) як відхід від Біблії.
- Фарисейські інтерпретації, які, на його думку, спотворювали оригінальну віру.
- Ритуали, що не мали біблейського підґрунтя.
Це викликало лють рабинів, і Акосту відлучили від синагоги (херем). Відлучення було жорстоким: його уникали навіть родичі, що для Акости стало психологічною катастрофою.
Філософські погляди та переслідування
У праці «Про смертність душі» (1623–1624) Акоста заперечив доктрину безсмертя душі, стверджуючи, що вона запозичена з язичницької філософії. Це призвело до:
- Арешту амстердамським магістратом (за підбурювання рабинів).
- Конфіскації рукописів та штрафу.
Під тиском він формально покаявся, але продовжував поширювати ідеї. У 1640 році його знову звинуватили у «зведенні християн зі шляху істинного» і змусили пройти публічне покаяння — 40 ударів батогом і топтання ногами.
Після цього Акоста написав «Exemplar Humanae Vitae» — маніфест про марність релігійного фанатизму. У квітні 1640 року він застрелився. Його трагедія надихнула:
Акоста став символом свободи думки в епоху, коли релігійні авторитети жорстоко карали інакомислення. Його життя — попередження про небезпеку догматизму, а його ідеї залишаються актуальними в суспільствах, де панує нетерпимість.
Іван Гудзенко
