Бенедикт Спіноза  зумів  у своїй творчій діяльності  синтезувати  ідеї  Відродження, з філософією античності,  стоїків, неоплатоніків та схоластів.  Так наприклад в «Етиці» Спіноза  використовує    терміни,  які не  прийнятні в самій схоластиці,  важкими для розуміння.  Для розуміння смислу  цієї  праці  також необхідно врахувати істотні  наукові та онтологічні  передумови, до яких зазвичай схилявся Спіноза.

Інтерес Спінози був прикутий  саме до проблем  філософської антропології, тобто фундаментальних досліджень  людини по відношенню як до суспільства та світобудови в цілому.  Спіноза  став першим із філософів, хто  поширював «коперниканську революцію» у такі наукові площини як метафізика, психологія, етика та політика.

Космос розглядався Спінозою  не як кінцева  система  про яку стверджував Джордано Бруно, а  безкінечна. Філософом  підтримувалася  геліоцентрична, в тім не геоцентрична гіпотеза, що  було прийнято в схоластиці.  Як зауважив Спіноза,  природа – причина себе самої,  а людина  є її частиною, проте не  особливим творінням,  яке  не підпорядковується   законам природи універсуму.

На думку Спінози  Бог  вважається  динамічним принципом, тим, що  породжує природу, в тім не  трансцендентним творцем  натурального порядку. У поглядах філософа,  в  сутності  Бог є без особистісним, об’єктом «інтелектуальної любові», а не таким біблійним,  що відповідає на взаємну людську любов,  турбується про благополуччя індивідів.

Спіноза  висуває  теорію паралелізму тіла та свідомості, адже обоє підпорядковуються законам, які визначає сама природа. Такі поняття як «протяжність» та «мислення» розумілися мислителем субстанційними  атрибутами. До того ж Спінозою був застосований інерційний закон Галілея в психології та етиці.  Ним була висунена думка, що  усіляка форма життя за  природою речей  бажає перебувати та зберігати своєї існування до безкінечності, якщо не стикнеться  з перешкодою у вигляді сили, що перевершує її.

Поняття первинного прагнення  Спінози пізніше буде розроблене  Чарльзом Дарвіном.  Згідно еволюційно – біологічного погляду – це розірвання схоластичної теорії  щодо природніх форм, направлених  до заданої кінцевої мети – надприродної трансцендентної сили.

Своєю «Етикою» Спіноза  будує психологію емоцій – динамічних сил,  підпорядкованих законам, логічно виведених  з трьох  афектів:  задоволення (радість), невдоволення (печалі), бажання.  Психологічні ідеї  стосовно того, що емоційне життя  підпорядковане логіці, а емоції , які мають бути подолані, пізніше  були визнані  після  того як виник психоаналіз.

Оригінальність спінозової етики  полягала  у переоцінці моральних цінностей,  пізніше  сприйнятої Фрідріхом Ніцше, який  розтлумачив добродійність як стан свободи. Моральна натуралістична  теорія  Спінози  апелює  до світу,  стаючи протиставленням  релігійного трансценденталізму, за яким земне життя –  це приготування до загробного.     Головними мотивами філософії життя  Спінози не є печаль, почуття провини, гріха, а в першу чергу радість, спокій духу. Центральною ідеєю  його філософії є  пізнання людської  природи,  навчання  правильно керувати нею.

Спінозівське вчення  доводить існування  взаємозв’язку між етикою та релігією.

Філософія Спінози –  класична  спроба  побудови раціональної, універсальної системи, яка може обійтися без надприродних санкцій  та звернень до біблійного одкровення. Погляди Спінози зробили подальший влив  на видатних науковця – Альберта Ейнштейна, поета – Гете, які  уникали догматизму та нетерпіння теології.  Відповідно самі ж погляди філософа Спінози  знайшли своє відображення  у філософській думці  Нового часу, особливо  в німецькій класичній філософії.

Вадим Підосичний