Проте Уран не бажав, щоб його діти піднімалися до світла. Він зненавидів їх і ув’язнив у надрах Геї, глибоко в Тартарі. Цей жорстокий акт викликав гнів Геї, і вона, виготовивши серп, спонукала своїх дітей до помсти. Тільки Крон, наймолодший титан, наважився скинути батька: він оскопив Урана серпом і таким чином поклав край його пануванню.
Титани: перше покоління божественних правителів
Титани — це дванадцятеро дітей Урана та Геї, які стали центральними постатями у космогонічному міфі стародавньої Греції. До їх складу входили шість братів: Океан, Кой, Крій, Гіперіон, Япет і Крон, та шість сестер: Тея, Рея, Феміда, Мнемозіна, Феба й Тефія. Після повалення Урана титан Крон стає новим володарем світу.
У період титанів, згідно з Гесіодом, світ переживає етап упорядкування. Титани уособлюють стихії, сили природи та космічні закономірності. Вони започаткували династії, які привели до появи олімпійських богів. Наприклад, Гіперіон і Тея породили Геліоса, Селіну й Еос, а Кой і Феба — Лето та Астерію.
Проте правління титанів не було вічним. Сам Крон, боячись втратити владу, пожирав своїх дітей, народжених від Реї. Вона, рятуючи наймолодшого Зевса, сховала його, замінивши каменем. Зевс виріс у безпеці, щоб зрештою кинути виклик своєму батькові.
Титаномахія: битва між поколіннями богів
Велика війна між титанами і молодшими богами олімпійцями відома як Титаномахія. Вона тривала десять років і стала символом космічного переходу від хаотичного та дикого правління титанів до впорядкованої олімпійської ієрархії.
На чолі олімпійців стояв Зевс, якому допомагали його брати Посейдон і Аїд, а також визволені ним гекатонхейри та кіклопи. Останні подарували Зевсу блискавку, що стала його головною зброєю. На боці Крона залишались більшість титанів, проте деякі, як наприклад Океан або Феміда, не брали участі у війні.
Після перемоги Зевса титани, що підтримували Крона, були скинуті до Тартару — ще глибшої безодні підземного світу, ніж сам Аїд. Там їх стерегли гекатонхейри, аби запобігти новому повстанню.
Культурна трансформація образу титанів
У пізнішій традиції, особливо в поезії Гесіода «Праці та дні», титани постають у дещо іншому образі. Вони зображені як золота раса, щасливі та довговічні істоти, які жили у гармонії з природою до того, як занепала моральність людства. Цей мотив особливо розвинувся в римській культурі, де титан Крон ототожнювався із Сатурном, богом золотого віку.
У римській традиції сатурнове правління символізувало еру спокою, плодючості та ідеального суспільного ладу. Таким чином, образи титанів трансформувалися: від загрози олімпійському порядку — до ностальгійного уявлення про втрачений рай.
Міф як космогонічна модель влади
Міф про Урана, титанів і олімпійців є не лише частиною релігійної системи стародавніх греків, а й втіленням уявлень про зміну поколінь, боротьбу за владу та трансформацію космосу з хаосу в порядок. Повстання титана Крона проти Урана, а згодом Зевса проти Крона, ілюструють ідею про закономірну зміну епох — оновлення світопорядку через конфлікт і перемогу молодших сил.
Титани залишили глибокий слід у грецькому світогляді, ставши символами сили природи, її неприборканості, а водночас і передумовами для створення нового, стабільного світу, в якому панують мораль, розум та справедливість.
Іван Гудзенко
