Народився у м. П’ємонт, яке розташовується на схід від Турину та на південь від Мілану. Батько Умберто Джуліо Еко займав посаду бухгалтера, крім того як ветеран пройшов три війни. Його мати – Джованна Еко намагалася прищепити Умберто свою материнську любов, тепло, надавала йому належне релігійне виховання на засадах християнської етики та моралі. Батько ж прагнув, щоб його син став адвокатом.Умберто Еко починає своє навчання у Туринському університеті. Тут він слухає юридичний курс, але щось йому там не сподобалося, тоді бере курс на середньовічну філософію. Починає ознайомлюватися з деякими філософами епохи Середньовіччя. Повністю поринає у світ філософії, вивчає та засвоює її, виділяє важливі елементи, які існували у середньовічній філософії. Пише дисертаційну роботу, яку представляє у 1954 році в університеті. Його дисертаційна робота в першу чергу представляла собою твір, який водночас був присвячений одному із відомих релігійних мислителів доби Середньовіччя – філософу Томі Аквінському. У 1954 р. – влаштовується на роботу редактором італійського телебачення (RAI), вів програми з культури, почав друкуватися в періодиці. З 1958 -1959 рр. – проходив військову службу в армії.
Розпочав свою творчу діяльність, написав першу книгу під назвою «Проблеми естетики Фоми Аквінського» , яка потім була ж допрацьована та перевидана під такою назвою «Проблеми естетики Фоми Аквінського» (у 1970р.). а от друга книга Умберто Еко була опублікована у 1959 р, і вона ж висунула автора як одного із найавторитетніших спеціалістів із середньовічної філософії. Після перегляду книга була допрацьована та видана вже під іншою назвою «Мистецтво та краса у середньовічній естетиці» (у 1987р.).
Крім того Еко стає плодовитим літератором так як пише не лише на італійській,а й англійській мові. У перекладах він робить багато чисельні виправлення, створює різні варіанти, тому що один текст може сильно відрізнятися від іншого. Приймає участь у різних проектах, що б це не було, чи Інтернет – форум або ж публічна лекція, створення сідірому, що присвячений культурі бароко, за свою життєву кар’єру науковця та літератора він два рази виступав по телебаченню, викинувши цю форму комунікації із свого повсякденного життя, що і зіграло негативну роль. У 1959 році його було звільнено з італійського телебачення.
У цьому ж році Еко займається іншою роботою – працює старшим редактором у міланському видавництві «Бомпьяні», де пропрацював 16 років, співпрацює з журналом, виступаючи зі щомісячною колонкою. Захоплюється читанням книг, особливо французьким семіотикою Р. Бартом , «Міфологією» (1957 р. видав.). Він помітив що його подача матеріалу подібна до бартівської, тому змушений був змінити цю манеру.
Потім Умберто Еко використовує своєрідні пародії, іронічно осмислюючи ті ж самі ідеї, які розглядав на сторінках журналу. Його опубліковані статті в журналі «Il Verri» склали собою збірник, який автор назвав «Diario minimo » (1963 р.). Майже через три десятиліття у світ з’являється його другий збірник з також самою назвою у 1992 році.
Він розпочинає інтенсивну викладацьку та академічну діяльність. Читає лекції з естетики на факультеті літератури та філософії у тому ж самому Туринському університеті, де він навчався. Потім викладає на архітектурному факультеті Міланського політехнічного інституту з 1961 по 1964 роки. Займав посаду професора візуальних комунікацій при Флорентійському університеті на архітектурному факультеті з 1966 по 1969 роки. Після того стає професором семіотики при Міланському політехнічному інституті архітектурного факультету (з 1969 по 1971 рр.).
Крім того займає посаду професора семіотики при Болонському університеті літературного та філософського факультетів з 1971 по 1975 роки, а з 1976 р. – директором Інституту наук про комунікації та видовища Болонського університету (з 1976 -1977 рр.; 1980 по 1983 рр.), в інституті наук щодо комунікацій Болонського університету — з 1983 по 1988 роки, а директором програми по отриманню наукового ступеня з семіотики все ж того університету – з 1989 по 1995 роки.
Займає такі посади: 1) президента міжнародного центру семіотичних та когнітивних досліджень; 2) директора департаменту тих самих досліджень з 1989 року; 3) професором Коллєжа де Франс у Парижі – з 1992 по 1993 роки включно, читав цикл Нортоновських лекцій у славнозвісному університеті м. Гарвард (ті ж самі роки), текст яких був виданий окремим збірником під назвою «Шість прогулянок у літературних лісах» (видано у 1994 р). Еко було обрано президентом Вищої школи гуманітарних досліджень Болонського університету, Італійського інституту гуманітарних наук (2002р.). Крім того він читав лекції для студентів у багатьох відомих університетах північної Америки.
Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства
