Народився 20 лютого 1905 року на Волині, в селі Дермань Здолбунівського району Рівненської області, в заможній селянській сім’ї. У 1913 році – сім’я Самчуків переїздить в Тилявку. З 917 по 1920 роки — проходив навчання при Свято – Феодоровській вчительській семінарії селища Дермань у вищій чотирикласній школі. У 1921 – 1925 роках навчався в гімназії міста Кременець.
У зв’язку із громадянською війною Волинь увійшла до республіки Польща. У 1925 році проходив службу в польському війську. Його служба відбувалася у військовому гарнізоні Тарнова. Як дезертир здійснював спробу втечі в Німеччину. Самчук вивчив німецьку мову. У цьому ж році, у Варшаві друкує розповіді в періодичних виданнях «Духовна Бесіда» та «Літературно –науковий вісник». Після переїзду в Чехословаччину в 1929 році продовжує навчання у Празькому вільному українському університеті. Самостійно почав займатися освітою, опанувавши німецьку, польську, чеську, російську, французьку мову.
В період 3 1929 по 1941 роки – проживає в Чехословаччині. Для Уласа Прага стала центром культурного життя українців. Зустрічається з симпатиками організації українських націоналістів, а саме: Олександром Олесем, Олегом Ольжичем – сином Олеся, Спиридоном Черкасенком, Олексою Стефановичем, Степаном Смаль – Стоцьким, Дмитром Дорошенком. Крім того Самчук був досить близьким до Євгенія Коновальця і входив у Студентське академічне товариство, на базі якого у Празі формувалося керівництво ОУН, очоленого Олегом Ольжичем в 1937 році. Тут одружується з Марією Зольц , провівши дванадцять років подружнього життя. Ощасливити свою дружину ніяк не міг.
Був одружений х Тетяною Чорною – Праховою. Подружнє життя склалося вдало, через те, що Самчук мав двох дітей від попередньої дружини. Молоде подружжя Самчуків виїжджає в місто Торонто, де разом проводять останні роки свого життя.
В складі похідної групи ОУН (мельниківців) в 1941 році прибуває в місто Рівне – адміністративний центр рейхкомісаріату «Україна». До кінця 1942 року займає посаду головного редактора газети «Волинь». Публікації Самчука мали політичне спрямування на Німеччину, яка є союзником України. Він висловив свою позицію щодо ворога українського народу, яким насправді є московсько – жидівський більшовизм. Публікація під назвою «Так було – так буде» в газеті «Волинь» від 22 березня 1942 року була розцінена як антинімецька. Самчука заарештували, але невдовзі звільнили.
Влаштовується репортером агентства «Німецької служби новин». Маючи широке коло знайомств здійснив поїздку по всій окупованій території нашої Батьківщини. Свої враження виклав в романах «Чого не гоїть вогонь» та «ОСТ». З 1944 – 1948 років проживає в Німеччині, де засновує літературну організацію МУР і стає її головою. У 1948 році – відбувся переїзд з Німеччини в Канаду. Ним засновується видавництво «Слово».
Основними творами Самчука цього періоду стали: трилогія «Волинь» (1932 – 1937 роки) за яку він був удостоєний премії; роман «Марія» (описує страшні факти Голодомору серед українського населення у 1932-1933 роках); роман «Гори говорять» — боротьба закарпатців проти австрійських окупантів (1934 року); роман –хроніка «Юність Василя Шеремети» (написаний 1946 року); незакінчена трилогія «ОСТ», «Морозів хутір», «Темнота» — зображають події окупації України післявоєнного радянського періоду.
У романі «Чого не гоїть вогонь» (1959 року ) – присвячена боротьба воїнів УПА з військами НКВС, а роман «На твердій землі» (1967 року) – оповідає про життя українців в еміграції до Канади. Інші твори, торкаються подій Другої світової війни, такі наприклад як «П’ять по дванадцятій», «На білому коні».
Необхідно врахувати те, що письменник мв ностальгію за Україною. Пішов з життя 9 липня 1987 році. Поховання Уласа відбулося на міському кладовищі Святогго Володимира в Оаквіллі.
Богдан Пегас
