Поняття душі розумілося у кожній історичній епосі по – різному. Адже душа не є неживим елементом існування тіла, а швидше продовженням його існування. Не може існувати матерія без духу, так само, як і дух без матерії. Матерія — це є лише форма цього світу, яку пізнає людина кожного разу. Проте дух — це є вища категорія існування людини та світу. Якщо ми візьмемо до прикладу фізичний світ, то ми побачимо його матеріальну сутність, а якщо ж візьмемо до уваги божественний світ, то споглядати або ж пізнати світ, ми не можемо. Оскільки цей світ не може бути сприйнятий людським розумом.
Згідно християнської точки зору, душа є частиною духовно-божественного світу, світу божественних істот, вільних розумом та волею, а от тіло – це частина фізичного або ж матеріального світу, світу речей, предметів, явищ та процесів. У земному світі було створено рослини, тварини і на кінець людину. Людина за своєю природою складається з тіла, душі та духу. Це є християнська теологічна позиція. Матеріалісти стверджують зворотне: причиною створення світу є матерія, присутність Бога опускається, натомість в силу вступають фізичні закони.
Фізичні закони доводяться шляхом вироблення аксіом, гіпотез та теорем, проте закони духовного світу значно більше відрізняються від попередніх. Для нас все ж таки залишається загадкою світ духу. Душа і дух не є тотожними поняттями. Душа — це дуже складне поняття у філософії, релігії та психології. Згідно філософії, душа – це безсмертна субстанція, не матеріальна сутність, через яку виявляється божественна природа людини, яка дає їй початок та обумовлює життя.
На думку психологів, душа – це здатність відчуття, мислення, свідомості, відчуттів та волі, тобто це є психічний процес людини. Філософ Платон розділяв поняття душі та тіла, натомість як Арістотель навпаки — поєднував душу та тіло як одне ціле. Отож платонівські ідеї щодо душі та тіла є далекі від істини, а от ідеї Арістотеля – близькими. Можливо саме тому ці ідеї були сприйняті європейським світом.
Душу можна розуміти як вищу субстанцію, яка є невідділимою від матеріального світу і людини. Душа — це своєрідне дзеркало людини, яке відображує як позитивні так і негативні сторони людського життя, буття та існування. У більшій мірі, душа є субстанцією, яка володіє людиною та скеровує людину до благих намірів, поступків та дій. Індуїсти стверджують, що душа внаслідок реінкарнації може переродитись заново у іншому тілі.
А давні індіанці вірили в те, якщо вкинути просту зернину, то вона помирає, але під дією дощу народжується заново. Крізь землю пробивається паросток, який у швидкому часі переростає у повний добірний колос. Таким чином вони виношували ідею про безсмертя душі. Тому можна провести чітку паралель х християнством, яке стверджує про воскресіння душі після смерті.
У іудаїзмі душа є божественним началом в людині, не матеріальною природою. у людському єстві діють дві волі: добра та зла. Добра воля – це людська душа, зла ж воля – її тіло. Тіло постійно прагне до різного роду мирських насолод: їжа, пиття, забави, ігри, задоволення сексуальних потреб. Тіло говорить: «Я хочу!» Душа каже: «А воно тобі потрібне?», а розум: «Зупинись!»
Ось таким чином відбувається довічна боротьба духу та матерії. Отже ми бачимо дуалістичну ідею – боротьбу добра та зла. Але колись врешті – решті зупиниться це двоєборство. Чи настане кінець цій війні, можливо протистоянню? Ця боротьба відбувається у сучасному реальному світі, який був створений Всесвітнім Розумом, а зараз лежить в руїнах людської свідомості. Людина стала руйнівником світу, який повстала з небуття. Вона перетворила його на руїни: техногенні катастрофи, пустирі, чагарники, порушення екосистеми, ядерні війни.
Що ж тоді відіграло негативну роль в її діяльності? Гордість та зарозуміння, пихатість, жага до наживи. А наслідки як ми бачимо просто катастрофічні, вони ведуть до трагічного кінця.
Стрикалюк Богдан
Магістр релігієзнавства
