В одних батьків ріс хлопчик. В особі рідних він мав багато вихователів, а значить багато захисників. Тому й ріс дитиною нечемною і розбещеною. Від його поганих витівок потерпали всі. Посадив сусідський хлопчик деревце, а цей узяв і зламав його. За це сусідка насварила хлопця, та на захист онука кинулась бабуся:

– Подумаєш, якусь лозину зламав! Ти бач, навкруги скільки дерев? Тобі мало?

Наступного разу розбишака заліз на дерево і розрушив гніздечко з малими пташенятами. Вони жалісно пищали на тротуарі, а він реготав.

Перехожий зробив зауваження йому, та на це прибігла мати:

– Чого вчепились до дитини, он скільки ворон літає! То чи варто травмувати дитя за якогось смердючого птаха?

Хлопчик підростав, і його бешкети збільшувались. Потім у школі він жорстоко побив однокласника. Цього разу пішов захищати батько.

– Ну і що, хай б’є, а що, треба, щоб його били? – сказав він.

Нарешті хлопець виріс. Красивим, гарним, але бандитом. Разом з хлопцями вони вчинили крадіжку. Тут уже батьки захищати не могли, тож найняли адвоката. Отже, спочатку його захищала бабуся, потім матуся, потім татко, а врешті чужий дядько. І, на жаль, з його родичів_дорослих ніхто не зрозумів, що вони йому самі зіпсували життя.

Погортаймо Біблію і знайдемо: «Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий. Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається»

Юлія Головчин