Культура може функціонувати на будь – яких рівнях та в конкретних формах. Тому у такій дисципліні як соціологія досить часто використовується визначення субкультури. Сама по собі, субкультура є набором певних норм, символів, зразків поведінки людини у суспільстві, її соціальної спільності, а також інституту, до якого вона належить. Соціальною спільністю за звичай бувають молоді люди, люди старшого і похилого віку, в тому числі і спортсмени.Інститутом до якого відноситься представник субкультури може слугувати школа, родина, політична партія.
Прийнято виділяти такі культури: національну (вона є здебільшого у національних країнах, які притримуються символів, цінностей, поглядів, переконань, певних норм, еталону поведінки у суспільстві); конфесійну (притаманна релігійним групам); професійну (високо інтелектуально розвинута особистість як представлена у соціумі), вікову субкультуру (маються на увазі ті особи, які відрізняються від інших носіння різного роду одягу з усілякими прибамбасами, мовою спілкування (тобто сленгом), манерою фізичного відпочинку. За звичай до цієї субкультури може входити різна вікова категорія (підлітки, дорослі, старші і похилі люди).
Нам відомо те, що кожен соціальний інститут хоче впровадити певні зразки поведінки. Це такі інститути як сім’я, армія, молодь, які намагаються відрізнятись від інших інститутів. Культуру поділяють на етнічну, масову і елітарну. Перша характеризує себе як культуру іншого народу та нації, друга ж – є вестернізованою із Заходу, третя – намагається характеризувати соціальну еліту в ідеології, політиці, економіці, у війську і культурі. Представниками культурної еліти виступають музиканти, письменники, кінорежисери, художники і тому подібне.
Сьогодні у Росії починає домінувати вестернізовна західноєвропейська культура, яка витісняє селянську масову народну культуру цієї крани. Для того, щоб зберегти національну самобутність і ідентичність, необхідно зберегти свою культуру від негативного впливу процесу вестернизації. У наш час культура є невід’ємним елементом громадського процесу, носить відбиток інформаційної мета системи, має класовий характер у класичному суспільстві. Так наприклад виділяють ще буржуазну і соціалістичну культуру.
Перша спостерігається в економічно розвинутих суспільствах, служить зміцненню культурних цінностей у суспільстві (приватна власність, індивідуальна свобода, повага перед законом), а соціалістична культура – у політично розвинутих суспільствах і її завдання – зміцнення таких культурних цінностей як соціальна рівність, колективізм, соціальна власність.
Крім вже існуючих культур є ще світові релігійні культури такі як: буддійська, християнська і ісламська.
Буддійська — характеризується своїм індивідуалізмом, космологією, умоспогляданням, християнська або ж як ще її називають « православна» – своєю соборністю з суб’єктом, вселюдськістю, орієнтуванням на духовні цінності; а от ісламська культура – характерна раціоналістичним пізнанням, досягненням в науці, освіті, релігії, які тісно переплітаються один з одним.
Для філософії, культурні відмінності індивідів, інститутів і суспільств у свою чергу є результатом специфічної історії усього людства. В результаті взаємодії таких культур людства, індивідів і суспільств відбувається взаємне збагачення культур людей, переваги однієї культури і її перемога над іншою.
На даний час відбувається руйнація аграрних і індустріальних суспільств, що є негативним результатом перенесення в них інститутів чужорідних інститутів суспільств і цивілізацій. Такий негативний вплив насадження американської західної культури можна спостерігати як для ісламських країн, в тому числі Росії з її культурою. Процес вестернізації ще більше посилює антиамериканські політичні і культурні настрої.
Дуже важливою проблемою сьогодні є взаємодія російської культури із західною та східною культурами. Якщо ж брати до своєї уваги такі суб’єкти культури як політичну, економічну, гуманітарну і технічну, то для Заходу, культура носить здебільшого техногенно-економічний характер, а для Сходу – сільськогосподарсько-політичний.
Перша культура характерна своїм невтримним перетворенням і споживанням , індивідуалізмом, динамікою економіки, демократизацією усієї політичної сфери, багатоманітністю духовної системи, тоді як друга культура – співіснуванням з географічним середовищем, але не його перетворенням і споживанням; зберіганням ресурсів, розвитком економіки та її ефективністю, перевагою авторитарних режимів державної влади і поступовою їх демократизацією, колективізмом і наслідуванням започаткованих традиційних світоглядів.
Богдан Стрикалюк
