У XIII столітті між монгольською правлячою елітою та тибетськими духовними лідерами встановилися тісні зв’язки. Відомо, що Хубілай-хан, засновник династії Юань у Китаї, став прихильником тибетського буддизму. За його підтримки тибетські радники розробили монгольську писемність на основі блокової системи, а численні тексти були перекладені з тибетської на монгольську. Проте у цей період релігія ще не стала масовою серед кочового населення.
Перелом 1578 року: Алтан-хан і школа Гелуг
Новий етап настав у 1578 році, коли монгольський правитель Алтан-хан прийняв традицію школи Гелуг («Жовті капелюхи»). Саме тоді титул «Далай-лама» набув широкого вжитку.
Монгольська знать активно підтримала поширення цієї форми буддизму. Протягом наступних століть у Монголії сформувалася багата духовна культура: створювалися монастирі, перекладалися канонічні тексти, розвивалася оригінальна богословська література. Монголи адаптували тибетські моделі організації, проте поступово виробили власний стиль релігійного життя.
У період Монгольської імперії (XIII–XIV століття) тибетський варіант буддизму навіть був інституціоналізований у Китаї. Після занепаду монгольського правління ця традиція збереглася на території самої Монголії.
Комуністичні переслідування і відродження
У XX столітті монгольський буддизм зазнав тяжких репресій. Комуністичні режими в СРСР, Монголії та Китаї зруйнували багато монастирів і переслідували духовенство. Проте наприкінці століття почалося поступове послаблення контролю, а на початку XXI століття — відродження буддійських інституцій та практик.
Сьогодні Монголія знову є важливим центром тибетської традиції за межами Гімалаїв.
Непал: між Індією і Тибетом
Тибетський буддизм мав вагомий вплив на гімалайські регіони, зокрема на Непал. Саме в Лумбіні, на півдні сучасного Непалу, народився Сіддхартха Гаутама. Однак активне поширення буддизму в Непалі розпочалося пізніше, особливо після включення регіону в культурну орбіту Тибету.
Непальський буддизм поєднує індійські й тибетські елементи. Тут можна побачити тибетські молитовні колеса та прапори, але водночас зберігається індійська спадщина — зокрема кастова система. У XX столітті серед народу неварі виник рух за реформу тхеравадинської традиції, що виступає проти кастових відмінностей і підтримує зв’язки з М’янмою та Шрі-Ланкою.
Бутан: теократія і печерна духовність
У Бутан тибетський буддизм був запроваджений у XVII столітті ламою, який утвердив ієрархічну модель теократичного правління. Особливого впливу на бутанський буддизм набула школа Каг’ю, що підкреслювала духовні практики усамітнення і медитації в гірських печерах.
На відміну від деяких інших традицій, духовенство тут не зобов’язане суворо дотримуватися целібату. Буддизм Бутану сьогодні стикається з викликами модернізації, що поступово трансформує його традиційну структуру.
Тибетський буддизм став не лише релігією Тибету, а й широким культурним явищем Центральної та Південної Азії. У Монголії він перетворився на національну традицію; у Непалі та Бутані — став невід’ємною частиною гімалайської ідентичності.
Іван Гудзенко
