Руссо водночас активно працював у сфері музики. Його опера «Сільський віщун» отримала прихильність короля, а статті в «Енциклопедії» вплинули на розвиток музичної теорії. У суперечці з Жаном-Філіпом Рамо Руссо відстоював пріоритет мелодії над гармонією, фактично закладаючи основи романтичного розуміння творчості як вільного вираження почуття.
Філософські трактати
У «Міркуванні про походження нерівності» (1755) Руссо застосував метод історичної реконструкції, щоб показати, що люди первісно були незалежними та морально чистими. На його думку, саме становлення суспільства породило прагнення до влади, приватної власності та конфліктів.
Найвідомішим політичним твором став «Суспільний договір» (1762), де Руссо запропонував концепцію народного суверенітету та загальної волі. У цьому трактаті він описав модель політичної спільноти, побудованої на активній участі громадян та рівності перед законом. Ідеї Руссо стали інтелектуальною основою багатьох революційних рухів XVIII–XIX століть.
Внесок у педагогіку та літературу
Трактат «Еміль, або Про виховання» (1762) визначив нову епоху в педагогічній думці. Руссо наголосив, що виховання повинно враховувати природний розвиток дитини, заохочувати свободу й формувати моральність через досвід, а не сліпе дотримання правил.
У «Юлії, або Новій Елоїзі» він започаткував нову чуттєву традицію європейського роману, підкресливши значення щирих почуттів та природи. Автобіографія «Сповідь» стала першою масштабною спробою створити відкритий, емоційно насичений життєпис, що вплинув на жанр мемуаристики.
Пізні тексти та культурний вплив
У «Мріях самотнього мрійника» Руссо розвинув ідею внутрішньої свободи та відсторонення від суспільства. Його пізні праці поєднали філософію, психологію та ліричне самоспоглядання, що зробило їх близькими до романтичної традиції.
Твори Руссо сформували нову етичну й політичну парадигму, змінили європейську літературу, педагогіку та політичну думку. Його спадок залишається фундаментальним для розуміння Просвітництва та його переходу до романтизму.
Іван Гудзенко
