Перші сатири, створені у 30-х роках до н. е., відображають інтелектуальну атмосферу раннього принципату. Вони написані гекзаметром і демонструють увагу поета до моральних проблем: зловживання владою, марнотратство, борги, хижацькі латифундії. Для Горація сатира не була інструментом приниження конкретних осіб. Це — спроба моральної самооборони, критика суспільних вад через м’яку іронію. У другій книзі сатир Горацій ще більше дистанціюється від особистих нападів і передає функцію критика вигаданим співрозмовникам.
Еподи продовжують цю лінію, але мають гостріший тон. Вони зберігають грецький метр архаячної лірики та передають непевність часу після Філіппів. Горацій звертається до політичних тем, уникаючи персональних образ. Він фіксує виснаження італійців, страх перед новими війнами, напружене очікування зіткнення Антонія й Октавіана. В еротичних еподах поет поєднує мотиви давньої поезії з естетикою еллінізму, що згодом розвинулось у його ліриці.
Головною вершиною творчості стали «Оди» — три книги, опубліковані у 23 р. до н. е., де поет досягає тонкої рівноваги між грецькою традицією та римською культурою. У цих віршах відчутний вплив архаїчних грецьких ліричних метрів, однак зміст має римський характер. Горацій оспівує любов, дружбу, красу природи, поміркованість, радість спілкування і мудрість відстороненості. Його ліричний світ насичений образами фавнів, німф, гірських пейзажів, святкувань та щоденного життя римської аристократії.
Особливе місце посідають оди, присвячені Меценату та Августу. У них Горацій підтримує ідею морального оновлення держави, прославляє чесноти, на яких Август прагнув збудувати новий порядок. У той же час він не зводить свої твори до політичної програми: теми варіюються від громадянського обов’язку до філософської стриманості.
Пізня творчість представлена «Посланнями», що поєднують форму листа та есе. Вони позбавлені гострої сатиричності й зосереджені на філософії життя та мистецтва. «Послання до Пізонів», відоме як «Поетичне мистецтво», стало впливовим трактатом про правила поетичної майстерності та відповідальність автора.
Творчість Горація визначила канон латинської лірики й стала основою для поетичної культури Європи. Вона вплинула на Петрарку, Горація Вальполітанського, гуманістів Відродження та неокласиків XVII–XVIII століть.
Іван Гудзенко
