Тритеїзм не був прийнятий жодною із церков, сприймається як єресь. Монотеїстичні релігії звинувачують християнство в тритеїзмі. Мормонізмом заперечується саме вчення про Святу Трійцю в історії, відоме ще як «Афанасіївський Символ Віри». За доктриною існує Божество, яке складається з трьох: Отця, Сина та Святого Духа, які є єдиними в меті . Проте не слід відносити мормонізм до традиційних християнських конфесій. Адже його вважають оригінальною релігією.
Сам термін «тритеїзм» ще використовують для позначення тріади божества в індуїзмі (Вішна, Крішна, Шиву).
При розгляді богословських поглядів Філіпона стосовно тритеїзму та монофізитства виявлено низку помилок. А тому Константинопольський собор у 680-681 роках анафемував два вчення про триєдність Божу. Собор дійшов до положень тритеїзму, в якому і наявними у ній трьома Особами, трьома іменами, трьома Богами, що практично розходилося догматикою православної церкви.
По суті, монофізити переживали глибокий розкол у питанні тритеїзму як такого. У 557 році після прийняття хіротонії сирійським патріархом Антіохії від Феодосія, останній став переконаним монотеїстом, цілком зрозуміло, що він відкидав тритеїстську Святу Трійцю.
Виходячи із викладеного у трактаті «Дом Мартінес», це дало привід для новообрядницьких полемістів говорити про таку єретичну науку як тритеїзм, Погляди Авраама Зізіуласа необхідно було виправдати. Православними богословами у нього помічалися концепції, пов’язані з монархіанством, тритеїзмом, несторіанством, докетизмом, моноенергізмом та монофелітами.
Звинувачення того, хто написав трактат Авраамом Зізіуласом заперечувалися. Підтверджується факт появи статті близько 560 року нашої ери в середовищі придворних монофізитів, течії яка підтвердила дорікання опонентів –каппадокійців з групи нікейцв у самім тритеїзмі.
Три іпостасі розумілися ними як самобутні істоти. Наприклад Григорій намагається це трактувати через інші авраамічні релігії, зокрема юдаїзм, іслам як тритеїзм або ж політеїзм.
Аналогічною ж концепцією щодо троєбожжя говорилося про дійсність, торкаючись окремих іпостасей. Як бачимо виходить такий собі тритеїзм.
В противагу двох поглядів відношення самої ж іпостасі до істоти, Григорій переслідується аріанами, звинувачують у єресі тритеїзму, так як замість єдиного Бога той проповідує багато. Суперечки, які точилися між прихильниками тритеїстичного вчення і ортодоксального не могли обійтися без державно-політичного, причому фізичного тиску.
Усе це привело до появи unitate trinitatis. Відбувалися досить серйозні дискусії, які часто переростали в полеміку між представниками сторін. Питання Святої Трійці в ортодоксальній думці вимагало як найбільше сконцентрованості уваги і цілковитій обізнаності, освідченості, чіткому обґрунтуванні.
Завдання розв’язання тринітарної проблеми для закріплення догматичної системи лягло на плечі богословів Василія Великого Григорія Богослова, Григорія Нісський. Їм вдалося розмежувати два поняття «сутність» та «іпостась». Справа в тому, що давньогрецький термін «іпостасіс» близький до іншого «усія». Ідея цих понять досить чітко розвинена в учня Плотіна – Порфирія. Саме цей християнський філософ здійснив розділення понять, що підкреслив одним висловлюванням6 «ахрі тріон упостасеон тен тон Феон проелфін усіан» (до трьох іпостатей розвивалася божественна сутність). Значить і Бог у Порфирія єдиний, але сутність Бога виражена через три іпостасі. І як стверджує неоплатонік Порфирій, Бог – це вище благо та джерело усякого буття, Розум – світобудівник, Душа – оживляє та освячує все.
Але повернімося до суті питання тринітарної проблеми і спробуємо побачити перші кроки Василія Великого. Спираючись на філософію Арістотеля, Василій Великий доводить, що іпостась є конкретним предметом, дійсним, реально існуючим,. Насамперед «іпостась» Василія є арістотелівською substancia concreta. Це нововедення в грецькій філології, філософії, теології було радикальним, в тім допомогло вирішити питання стосовно Трійці.
А от Григорій Богослов з Григорієм Нісським користуються іншою термінологією, ставлячи слово «іпостасіс» поряд з «просопон». Адже друге слово використовували у життєвому вживанні.
Цей термін не міг бути сприйнятий аби висловити богословське поняття і його недостатньо на думку тих, хто притримується поняття «єдиносущності». Три іпостасі відрізнені
Григорієм Богословом поняття «іпостась» визначається як розумна, досконала, самостійна особа. Григорієм Нісським іпостасі в Бозі порівнюються зі словом та диханням в людині. Логос та Дух- необхідні елементи Божої сутності, подібно промові та диханню в людині. Нісський доводить, що особистості невідділені від Божественної сутності, в якій по суті й існують. Вони є способами Його буття і означають не істоту Божу у самій собі, а те як існує і виражена поза.
Властивості іпотстасей як ми бачимо у Григорія Ніського з Василієм Великим різні. Слід зауважити, що термінологія каппадокійця Василія мала здебільшого орігенський характер, а в Григорія Богослова та Нісського вона відрізняється. Обоє дали правильне визначення: іпостасі Отця приписується не народженість, Сину – народженість, Святому Духу – сходження.
Тому вказані властивості є складовою ознак іпостасей, приналежності одному із них, припис іншому не може бути. Ця термінологія і досі є непохитною основою церковного богослов’я. Проте каппадокійська термінологія так чи інакше зустрічає заперечення з чисто формальної логіки.
Якщо існує розрізнення між природою та особою, то в їхній основі повинно лежати метафізичне припущення, що є спільним природа чи особа? Тритеїст Савелій не визнавав того, що кожна із осіб Трійці знаходить буття у власній іпостасі. Савелій говорить про Отця і Сина, вважаючи їх однією Особою.
Каппадокійці дотримувалися наступного правила: «яке поняття здобудеш про різницю сутності та іпостасі в нас, перенеси його на Божество і не згрішиш». Усі богослови говорять про єдину сутність або природу Божества, єдине Божество у Святій Трійці.
Василій Великий використовує грецький термін «койнонія» та «койнотіс» (спілкування, спільність). Відтак між особами Трійці ним встановлюється «непереривне та нерозривне спілкування». Висловлювання «спільність сутності» також належить богослову і використовується ним тільки тоді, коли потрібно пояснити єдність іпостасей Трійці. Григорій Богослов називає таке відношення «співістотний з Отцем», тобто спільний за природою, рівночесний.
Пегас
