Щодень, кожна людина, насамперед, в буденних справах, повина прикладати свою волю. Наприклад, для когось досить важко встати з ліжка в сім годин ранку, або відмовитись від додаткової порції солодкого. І таких прикладів дуже багато.
Ми таким дрібним речам не придаємо увагу, і сприймаємо їх як щось звичайне. За те маримо великими цілями, бачимо як попри все досягаємо їх, про те, кожен раз пассуємо перед буденними. І якраз буденні, є тим фундаментом, який необхідний для нас, як сильної, успішної особистості.
Існує, таке цікаве порівняння, «простолюдина» із воїном, а на перший погляд, звичайного життя, із війною. Де бій іде на невидимах фронтах, а ворог, настільки хитрий і непередбачуваний, що починаєш все підозріливіше дивитись на своє відображення в дзеркалі.
Звісно, не варто, аналогії сприймати близько до серця, бо не дай Боже, занадто емоційний воїн, проникнувшись образом свого і чужого, ще де вчинить собі, яке лихо. Така аналогія слугує для кращого розуміння, аби відсторонитись і цілісно подивитись на картину збоку.
Подібно загартованому в незчисленних битвах воїну, людина, якщо не зовнішньо, то внутрішньо покривається шрамами, отримує рани, які можуть не припиняти кровотечу багато років, а то й до кінця життя. І логічно, якщо воїн відчуваючи смак битв, вбирається в найміцніші обладунки, бере в одну руку щит, а в іншу меч. Природно що він відпрацьовує навики ведення бою, поліпшує свою реакцію і силу.
Так і сучасна людина повина виявляти свої вразливі місця, і робити їх сильними. Тоді зовнішнє життя змінюватиметься на краще.
Але як же сліпо людина помиляється, коли вона облаштовуючи своє зовнішнє, уникає внутрішнього. І долаючи зовнішні перепони, вона не помічає тих що в середині. Стає подібна тому, хто часто змінює колодязі, через їх гірку воду, не розуміючи що джерело в них одне, і зціливши його, зцілиш всі похідні від нього течії.
Насамперед, варто дослідити свій внутрішній світ і вгледіти чи в його високих, міцних мурах, не височіє «Троянський кінь». Адже через минулу оманливу безпечність, недалекозорість він міг сприйнятись за свого, або ж, навіть, здобути славу ідола. І тоді зрозуміло, що внутрішнє царство, буде переживати важкі часи, над ним стоятиме ніч болю і неспокою, адже в самому його серці сидить ворог, який сприйнятий за друга, і слова якого мають вагу та цінність.
Навіщо весь час воювати з наслідком, якщо його корінь знаходиться в причинні? І чи не є важливим очистити своє внутрішнє, яке з тобою і ти в якому повсякчас, аніж звертати свою увагу на більш скороминуще і хитке? Й перед тим як вирушати на довгі пошуки чогось там, варто ознайомитись і пізнати що є. Можливо, сенс в довгих і виснажливих пошуках пропаде.
Сильчук Назар
