Філософія Фоми Аквінського
Фома Аквінський створив унікальний синтез арістотелівської філософії та християнської теології. Спираючись на праці Арістотеля, він також використовував ідеї неоплатонічної традиції, зокрема вчення Св. Августина та Отців Церкви. Аквінський розглядав існування як найвищий акт або досконалість буття в Богові, а також у створених речах, залишаючи творчий акт лише Богу. Він стверджував, що матерія не є присутньою в ангелах і таким чином розрізняв Бога та створених істот. Аквінський також постулював, що у створених істотах існування відрізняється від сутності. Його вчення також включало ідею, що людська душа є унікальною субсистенційною формою, яка сутнісно поєднана з матерією, що становить людську природу. Він вважав, що людське знання ґрунтується на чуттєвому досвіді, що веде до рефлексивної діяльності розуму.
Аквінський також розглядав благодать як надприродну силу, яка вдосконалює і підносить природні здібності людини. Відповідно до його вчення, блаженство досягається через пізнання самого Бога, яке супроводжується повною любов’ю до Нього.
XIV–XV століття: Початок розвитку томізму
Перші два століття після смерті Фоми Аквінського були періодом критичного дослідження його ідей. У 1273 і 1277 роках деякі аспекти його філософії були засуджені теологами, єпископами і навіть папством. Основні питання, які викликали суперечки, стосувалися божественного знання, відносин між душею і тілом, а також розуміння Аквінським людської природи. Критику викликало його використання арістотелівської філософії, яка була нещодавно знову відкрита західноєвропейськими вченими, і посилання на коментарі мусульманських філософів, таких як Авіценна.
Домініканський орден, до якого належав Аквінський, захищав його ідеї, і до кінця XIII століття його праці стали стандартними богословськими текстами для домініканців. На початку XV століття з’явилися важливі тлумачення та коментарі до його праць, зокрема домініканського вченого Жана Капреоля. Капреоль активно захищав томістичні позиції перед номіналістами, які заперечували реальне існування універсалій і віддавали перевагу волі над інтелектом. Його «Чотири книги на захист теології Фоми Аквінського» (1409–1433) стали одним із найважливіших творів того періоду, впливаючи на численних мислителів і філософів.
Томізм у XVI столітті
У XVI столітті томізм набув нового поштовху для розвитку, особливо в Університеті Саламанки в Іспанії. Тут Франсіско де Віторія та його наступники, Домінго де Сото та Домінго Баньєс, розробили новий стиль викладання теології, безпосередньо заснований на праці Аквінського «Summa Theologiae». Їхня робота вплинула на багатьох важливих діячів того часу, включаючи містичну Терезу Авільську та захисників прав корінних народів Америки, таких як Бартоломе де лас Касас.
Інтерес до томізму також зростав в Італії, де кардинал Каєтан створив розширений коментар до «Summa Theologiae», який залишився неперевершеним щодо детального аналізу. Хоча Каєтан виявляв незалежність у своєму мисленні, він залишався вірним основним положенням томізму.
Відродження томізму (1850–1962)
Після тривалого періоду занепаду томізм пережив відродження в середині XIX століття, зокрема завдяки енцикліці папи Лева XIII «Aeterni Patris» (1879), яка закликала до повернення до філософії Аквінського як основи католицької освіти. Цей період відзначився активною роботою томістичних мислителів, які прагнули адаптувати вчення Аквінського до нових викликів сучасного світу. Серед них виділялися такі філософи, як Жак Марітен і Етьєн Жельсон, які поєднували томістичні ідеї з сучасними філософськими течіями.
Томізм після Другого Ватиканського Собору (1962–сучасність)
Другий Ватиканський Собор (1962–1965) став важливим моментом у розвитку католицької теології, що також вплинуло на томізм. Хоча Собор не відмовився від томістичних ідей, він розширив теологічний горизонт, відкриваючи двері для нових підходів і інтерпретацій. У сучасний період томізм продовжує відігравати важливу роль у католицькій теології, але він зіштовхується з викликами, пов’язаними з плюралізмом і глобалізацією.
Сьогодні томізм залишається живою і впливовою традицією, яка продовжує розвиватися і адаптуватися до нових умов. Його спадщина не обмежується лише теологічними дебатами; вона також впливає на етику, політику, освіту та багато інших аспектів сучасного життя.
Іван Гудзенко
