Конкурс "Людина та людяність"

ТІНЬ МІМІКРОБА

 (Есей про людей і паразитів)

Фігурки людей одна за одною і групами переходять вулицю, яка простяглася кудись углиб великого міста вздовж високих будівель. Вони йдуть-просуваються (кожен — у своїх справах). Інші – їдуть у автомобілях,  а ще частина фігурок  — під землею, у вагонах метро.  А навкруги – забута ними природа разом із сонцем і небом над головами, в яких снують-стикаються різні думки про життя-буття, наповнене повсякденними турботами. А тим часом те життя все більше скидається на програму швидкого приготування фаст-фуду з тих фігурок на великій жаровні, коли всі операції прораховані й оцінені заздалегідь, а тому фігуркам тільки й залишається поспішати, аби не спізнитися, аби не вибитися з кимось визначеного графіку переміщення-існування.

tttt

  1. У ПРОСТОРІ КОНЦЕНТРАЦІЙ

Однак людина давно вже проголосила себе царем природи, а не комусь підвладною метушливою особиною.  Тому й поводить себе так, неначе має повне право втручатися у всі процеси, що в тій природі відбуваються, та вносити в неї свій, так би мовити, царський (єдино правильний на її думку) порядок. В результаті —  внесла свої зміни у створене на землі природою (у концентрації різних атомів, клітин і молекул) та й опинилася посеред смітника  із нею ж створених штучних матеріалів. Та ще – під загрозою самознищення себе як виду на землі тією зброєю зі штучних матеріалів, яку сама ж і створила: термоядерною і  бактеріологічною.

А тим часом  у просторі порушених людиною природних концентрацій дуже значна частина людства потерпає від нестачі продуктів харчування і питної води, а порівняно незначна — живе в достатку і навіть у розкошах;  і для останніх актуальним питанням є не виживання, а пошук  все нових  і нових розваг. Тож вони й живуть у пошуку розваг, сприймаючи все навколишнє як середовище, де можна їх знайти, а всіх зустрічних – як таких, що мають їм служити і їх розважати.

  1. МІЖ «Я ХОЧУ!» І «ДЯКУЮ!»

Агресивне ставлення людини до природи і до собі подібних  ставить на перше місце вдоволення нею своїх бажань і потреб, використовуючи для цього навколишню природу і оточуючих у якості об’єктів. Тобто, інша,  так би мовити, сторона, має виступати лише в ролі інструмента, аби якомога повніше задовольняти  потреби й бажання «царського штибу» суб’єкта. А якшо точніше – бути або рабом-прислугою для виконання його забаганок, або матеріалом чи середовищем, на базі яких ті забаганки мають бути виконаними. Однак за цією життєвою позицією поняття людяності, в основі якого  лежать такі характеристики у взаємостосунках одне з одним, як любов і взаємоповага, співпереживання і доброта (діяльно вони виявляються у взаємодопомозі і в турботливому ставленні до собі подібних), втрачає свою цінність і взагалі нівелюється. А природа принижується  до рівня складу для матеріалів, до рівня середовища для гулянок під час відпочинку та до рівня  постачальника харчів.

Але щоб залишатися людиною, яку природа (по-іншому Бог або Вищий Творець) наділила розумом і властивістю творити, вона має їй за це бути постійно вдячною і весь час залишатися  співтворцем та слугою, а не все більше набирати рис хижака у стосунках із нею та із собі подібними.  Бо  інакше за такого стану речей життєвий принцип «Я хочу!» переконливо переможе – і хижацька натура «царського штибу» суб’єкта, споживаючи енергію інших, стане вампіром-збоченцем, який може тільки споживати і руйнувати.

  1. СЕРЕДОВИЩЕ МІМІКРОБІВ ПІДНОСИТЬ ПАРАЗИТІВ

Гірко відзначати, що з метою самозахисту від агресії з боку собі подібних людина взяла  для себе у природи властивість мімікрувати. А, як відомо,  за Академічним тлумачним словником української мови поняття «мімікрія» означає  «здатність наслідувати навколишнє середовище з метою самозбереження» або – «безпринципне пристосування до оточення, до умов життя». Коротко кажучи, — «бути таким, як всі», «бути непомітним», не виділятися, стати частиночкою багатомільйонної маси. Ну, а коли залишатися безпринципним з метою самозбереження, то владний принцип «Я хочу!» легко перемагає-підкорює собі таку масу «мімікробів» і використовує  з метою свого панування як інструмент для реалізації  своїх бажань-забаганок.  Найпереконливішими прикладами такого панування  з агресивними цілями була гітлерівська Німеччина та Радянський Союз  часів сталінщини, де творити можна було лише  в тих рамках, які дозволяла правляча, паразитуюча  на масі собі підкорених, влада. І там, і там поняття «людяність» було вторинним, бо на першому місці перебували або «інтереси нації», або «великі цілі партії», а реально – інтереси «вождів» та їхнього найближчого оточення.

У сьогочасних умовах життя  поняття «людяність» залишається живою цінністю (а не декларацією) там, де реально цінуються права людини, які, як відомо, має кожна людська особистість ще з моменту свого народження. Але для того, щоб ці свої права реалізувати, вона повинна бути вільною як у своєму виборі, так і у своїх діях (коли останні при цьому не є агресивними по відношенню до собі подібних). Насправді ж часто відбувається так, що широкі маси стають об’єктами маніпулювання  з боку владних структур (це коли замість реальної свободи слова,  яка передбачає відповідальність за всі заяви й обіцянки,  вона існує тільки у вигляді задекларованої), котрі будь-що намагаються використати владу у своїх цілях, а не з метою служіння всьому суспільству.  І таке маніпулювання  приносить плоди подібного роду сьогочасним  владцям-паразитам в тих випадках і ситуаціях, коли вони спираються на інтереси саме таких «мімікробів», на інтереси нерозвинутих мас, для яких  найголовнішим принципом  є «бути таким, як всі», «не гавкотіти на начальство, а робити свою справу як слід». Творці ж і професіонали своєї справи, які мають свою думку і спираються не на  почуте згори, а  на своєю працею  здобуті  знання ,  є людьми для таких владців-паразитів небажаними.

  1. ТВОРЦІ І СЛУГИ —  ОСНОВА  ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА

Саме  таке становище (коли люди творчої думки і професіонали своєї справи) стають не бажаними для існуючої влади) є  свідченням її паразитування  на інтересах інших людей. Бо  реальне знання про стан речей у тому чи іншому суспільстві, а не брехня (по-іншому  це поширення інформації, яка не відповідає дійсності) одразу  робить всю діяльність прозорою, а суспільство – відкритим. Але навіщо владцям, які не служать інтересам суспільства, а дбають насамперед про свої інтереси (а значить, маніпулюють людьми, паразитують на їхніх інтересах), вся ця прозорість дій і відкритість?  Тож паразитування (а воно в основі своїй є агресивним) – це насправді протилежність людяності, а значить – любові, доброті, співпереживанню  і взаємоповазі, які є її основними характеристиками.

Так, біжать-поспішають кудись темні фігурки, неначе хтось запрограмував їх таке життя-існування-пересування. І відчувається над ними велика тінь. Це величезний смог із пило-бруду нависає, смог як результат нашої бездумної,  антиприродної і антилюдської,  діяльності. Але ж ми маємо знати, що це не що інше, як тінь того покірного (ніби непомітного) мімікроба нависає, що хоче зовсім вичавити із нас почуття гідності, а в результаті – вбити людяність і властивість творити  за законами Творця, у гармонії з ним. Та не вийде те і не пануватиме зло, бо над тінню завжди було і є сонце,  а над брехнею – світло істини. І нам треба витримати всі випробування і йти  нелегким шляхом до неї.  Така наша доля людська, дітей Природи.

Сергій  ЗІНЧЕНКО

м. Кривий Ріг

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Навіщо сучасній людині Бог?

Сучасний світ носить динамічний характер, він вимагає від людини постійної активності, постійного руху і розвитку. ...