Теософський суфізм: історія, вчення, вплив на духовні традиції

Теософський суфізм — це унікальний синтез містичної традиції, філософської думки та езотеричних вчень, що сформувався в середньовічному ісламському світі. Він поєднує в собі елементи неоплатонізму, гностицизму, зороастризму та герметизму, створюючи складну систему духовного пізнання. Найвидатнішими представниками цього напряму були  Шихаб ад-Дін Сухраварді та Ібн аль-Арабі, чиї ідеї значно вплинули на розвиток ісламської філософії та містицизму.

Історичний контекст 

Суфізм, який спочатку був практикою аскетизму та внутрішнього самовдосконалення, поступово трансформувався в теософську систему. На його формування вплинули:

• Антична філософія (неоплатонізм, елліністичні традиції)
• Гностицизм(дуалістичний погляд на матерію та дух)
• Зороастризм та герметизм(космологічні концепції світла та темряви)
• Ісламська містична традиція(Коран, хадиси, вчення ранніх суфіїв)

Однією з ключових фігур у становленні теософського суфізму був Шихаб ад-Дін Сухраварді (казнений у 1191 році), засновник філософії ішрак («осяяння»). Він стверджував, що його вчення об’єднує перську (зороастрійську) та єгипетську (герметичну) традиції. У своїх працях Сухраварді розвивав складну ангелологію та описував подорож душі через космос, де «Схід» символізував світ чистих вогнів, а «Захід» — матеріальну темряву.

Ібн аль-Арабі та вчення про єдність буття

Найвизначнішим теоретиком теософського суфізму став Мухі ад-Дін Ібн аль-Арабі (1165–1240), чиї праці заклали основи екзистенціального монізму (вахдат аль-вуджуд). Його головні ідеї:

• Теорія божественного прояву (таджаллі)— світ є відображенням Бога, який «бажав бути пізнаним».
• Концепція досконалої людини (аль-інсан аль-каміл)— людина як мікрокосм, що відображає божественні атрибути.
• Філософія коранsчних пророків— містик має пройти шлях пророків, щоб досягти «Мухаммадійської реальності» (аль-хакіка аль-мухаммадійя).

У своїй фундаментальній праці «Мекканські одкровення» (аль-Футухат аль-Маккійя) Ібн аль-Арабі детально виклав метафізичну систему, де Бог і світ є єдиною реальністю, а різноманітність форм — лише її прояви.

Критика та вплив теософського суфізму

Вчення Ібн аль-Арабі викликало суперечки:

• Ортодоксальні богословизвинувачували його в пантеїзмі та відході від ісламської догматики.
• «Тверезі» суфії(наприклад, представники школи аль-Газалі) вважали його систему надто абстрактною.

Проте, його ідеї проникли в перську та османську поезію (наприклад, Джалал ад-Дін Румі, Хафіз), де пантеїстичний мотив «Все — Він» (хама ўст) став центральним.

Іван Гудзенко