Міфологічну школу представляють брати Грімм та Мюллер. Через зв’язок міфології та релігії різних етносів дослідниками доводиться, що відгомоном релігійних вірувань є стародавній астрально-міфологічний культ. Науковці не змогли проаналізувати складні та розвинені релігійні системи, в чому виявилися надто слабкими.
Попередню школу змінює антропологічна, представлена вченням Людвіга Фейєрбаха стосовно створення богів силою фантазії, людською уявою; релігія грає роль продукту діяльності, мислення та людської емоції. Антропологічну школу представляє науковець у сфері етнографії Едуард Тайлор.
Тайлор висуває анімістичну гіпотезу у так званій праці «Первісна культура». Релігія сприймалася ним як віра в духовні істоти, анімізм, названий ним «мінімумом релігії». Корінь вірувань Тейлор вбачає у не розумінні первісною людиною біологічного явища, сну, сновидінь, хвороби, запаморочення, смерті. На думку антрополога, «дикунами –філософами» була прийнята ідея душі – маленький двійник, що сидить в кожному, приписані душі тваринам, рослинам; це призвело до початкового складання віри як природного одухотворення, що стало можливим з появою міфології та похідних від неї вищих форм релігії, таких як політеїзм, монотеїзм, тощо.
Іншу ж ідею щодо походження релігії подав Фейєрбах. Його гіпотеза ґрунтується на уособленні сил природи людиною як основи найдавнішого релігійного вірування. Проте, релігія є уособленням окремої сторони, властивості, абстрактної природи людини з поясненням. У Фейєрбаха зустрічається поділ релігій на духовні та природні. Перші продемонстровані юдаїзмом, буддизмом, християнством, ісламом, другі – відрізнені бога як природи або ж істоти природи. Божество – це уособлення незнання та фантазії людини.
За соціальною гіпотезою, релігія – форма суспільної свідомості, соціальний продукт, вона є результатом історичного суспільного розвитку. Релігійна форма віддзеркалення реального життя соціально обумовлена: чуттям людського безсилля в протистоянні природі (первісне суспільство), безсилля перед соціальним гнітом (класове суспільство).
За класифікацією теорії діляться на есенціалістичні (зміст та значення релігії для людини), функціональні (соціальні та психологічні функції релігії по відношенню до груп, людини), соціально – реляціонні (природа, соціальна форма вірування та звичаю).
Друга теорія стверджує, що релігія є виконанням визначених суспільних функцій. Сюди варто віднести соціально-економічну теорію Маркса (роль релігії у докапіталістичному та капіталістичному суспільстві), психологічну Фрейда (вплив релігії на психіку людини, релігія як психологічний феномен), соціальну Дюркгейма (походження релігії в суспільстві) та Вебера (взаємодія та динамічні процеси, котрі пов’язують з релігіями та суспільством).
На чому власне базувалася теорія Фрейда. В першу чергу на тому, що релігія – ілюзія, віра, яка здається істиною для людей. Фрейдом, вона пояснюється як несвідома невротична реакція витіснення. Тут звісно психолог має на увазі вимоги суспільства не виконувати негайно того, що бажає індивід, а намагатися таке бажання подавити. Так як раціональні аргументи не можуть впливати на невротичну реакцію людини. Дана теза вступає всупереч позиціям Тайлора та Фрезера, з точки зору яких релігія – раціональна та свідома, примітивна помилкова спроба пояснення світу природи.
У 1913 році вийшла його праця «Тотем та табу», в якій наведена подальша історія розвитку релігій монотеїстичного характеру. Наступною працею «Мойсей та монотеїзм», Фройд доводить думку про Мойсея – священика при фараоні Ехнатоні, котрому довелося тікати, а згодом увінчати монотеїзм.
Фрейдистські погляди щодо релігії були включені ним в теорію психоаналізу, піддану критиці багатьма науковцями. Спроба пояснення історичного походження релігій прийнятою не була, оскільки найкращим надійним поясненням є те, що релігії мають своє походження від незадоволених психологічних потреб.
Соціологом Дюркгеймом характеристика релігії розглядається як концепція сакрального, але не є вірою в надприродне. Найпростішою формою релігії у нього виступає тотемізм – сакральний об’єкт клану (представлений рослиною, твариною). Він стверджує, що проста форма здатна стати фундаментом. При священному (посилення групового інтересу) відбувається конфлікт з інтересом особистості.
Магія на думку Дюркгейма – це не духовний, а індивідуальний інструмент, з допомогою котрого і досягається мета. Сильним аргументом науковця слугує пояснення: релігія містить соціальний аспект. Даний підхід в науці став називатися функціоналізмом (орієнтовно соціологія та антропологія). Продовжувачем школи є Броніслав Малиновський. Згідно його ж позиції, релігія народжується як результат боротьби людини зі смертю. Практичне знання є запорукою кожного суспільства у виживанні, магія ж має нерозривний зв’язок з ним, проте максимальну увагу приділяє явищам, котрі не піддаються контролю людей.
Вебером визнавалася наявність сильного компоненту в релігії. Своєю працею «Протестантська етика та дух капіталізму» автор підкреслює феномен релігії як рухому силу суспільних змін. Також стверджує, що поширення сучасного капіталізму є заслугою світської аскетичної моралі протестантизму. Головний акцент зміщений на взаємодії суспільства та релігії, вводить концепції соціології релігії. Так в соціологічній типології «секта-церква» Максом Вебером проводиться відмінність між ними, вважаючи членство в секті особистим вибором, а членство – народженням. Пізніше цю концепцію допрацює Ернст Трьольч. За цією типологією церквою, деномінацією, конфесію та сектою утворюється континуум із зменшенням соціального впливу.
В харизматичній владі, вебером розглядається харизма – мінлива форма, авторитет в залежності від визнаної унікальної якості людини її ж адептами. Харизма може набувати революційного характеру з раціоналізованою або припинити свої існування зі смертю харизматичного лідера. Якщо Карл Маркс має справу з класовою системою, то Вебер – статусними групами. Основна мотивація статусних груп – престиж та соціальна стислість.
Не менш важливого значення має теорія раціонального вибору соціологів Родні Старка та Вільяма Бейнбріджа. Феномен розглядається як система «компенсаторів», а люди сприймаються ними як раціональні суб’єкти, котрими робиться вибір з розрахунком витрат та вигоди. Компенсаторами науковці вважають те, що мова та практика компенсують недостачу у фізичному відчутті, недосягнутій меті.
Тобто релігія є такою собі системою компенсації як підґрунтя надприродної сили . Такими компенсаторами невдачі науковці називають новітні релігійні вірування, наприклад контркультура в США. Намагаючись змінити суспільство з відстороненням суму, рух контркультури не зумів досягнути поставленої мети, тому звертається до компенсаторів – східних та новітніх релігій. Культи є новими групами з новітньою системою теології, а секти – спроба повернення релігії першопочаткову чистоту.
Пегас
