Теопатологія

Людська психіка завжди була складним і цікавим явищем в дослідженні феномену людини. Її структура настільки складна, що важко її звести в рамки дослідження однієї науки. Адже нею займались і психологія, і фізіологія, психіатрія та філософія. Чимало при цьому існують та існуватимуть теологічних підходів до тлумачення та ролі людської психіки. Вона тісно пов’язана з відображенням навколишньої дійсності та сприйняття.

Психіка, — згідно зі словником Р.С. Нємова – відображення об’єктивної дійсності в яких регулюється взаємозв’язок людини із зовнішнім середовищем. Таку точку зору щодо психіки глибоко тримається матеріалістична філософія. З позиції ідеалізму психіка людини ототожнюється з класичним для релігії поняттям як “душа”, “душевне” і взаємопов’язана з багатьма метафізичними концепціями. Безумовно, що коли мова йтиме про психіку її не слід аж ніяк відокремлювати від таких речей, як психічні явища, стани в деталях про які можна ознайомитись із довідковою психологічною літературою.

Однак цього разу варто розглянути не менш цікавий феномен актуальний в усі часи. Ніхто не спроможний сперечатись про те, що діяльність людської психіки і нашої поведінки є важливими, коли мова йде про релігійний світогляд людини. Поле зору для такого дослідження  виокремилось відносно недавно, коли виникла психологія релігії як наукове явище. Помилковий релігійний досвід , який ретельно досліджували в психоаналізі З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Фромм ,У. Джеймс на поч. XX століття та інш. здійснили великий внесок у розвиток психології релігії. У зв’язку зі складністю структури людської психіки та можливих психічних хвороб виділяється явище помилкового релігійного досвіду, що ретельно накладається на відбиток відображення людської дійсності. Цей терміни названий “теопаталогією”. Паталогію як широке поняття часто розуміють як відхилення від загальноприйнятої норми поведінки, відхилення від поняття норми вцілому. Академічний сучасний словник української мови подає значення цього терміну як “відхилення від норм життєвого організму”, а також аномалії і природжені пороки розвитку. (Словник української мови ; в 11 томах . – Том 6,1975. – с. 96).

Якщо взятись буквальне тлумачення теопаталогії, то можна його перекласти як щось на кшталт “божественне відхилення”, “божественна похибка”, однак в точності це аж ніяк не відображає істинне значення цього слова. Будь який релігійний досвід яким би він не був і до якої релігійної традиції він не належав би, він завжди розуміється як почуття sacra, що компонує в собі захват, благоговіння перед Божеством. Однак через психологічні проблеми індивіда, це може спотворювати і деформувати його. Цей взаємозв’язок варто розділити на дві окремі частини :

1)    Помилковий релігійний досвід є безпосереднім чинником, що стає об’єктивною детермінованою причиною психічної хвороби та спричинює психологічні симптоми та розлади.

2)    Психічні захворювання людини, яка є лідером релігійної організації накладається на відбиток навіть гуманної релігії зі здоровим глуздом та тверезим відношення до дійсності.

Обидві ці точки зору важливі і навіть тісно взаємопов’язані. За типологією релігійною досвіду класифікують релігії двох типів, як авторитарного та гуманістичного. Якщо гуманістичний релігійний досвід завжди комунікативний, заснований на людськості, любові та взаєморозумінні, то в авторитарного типу усе в точності до навпаки. Авторитарний релігійний досвід навідмінно від гуманістичного може бути пов’язаний із психічними хворобами тих, хто їх сповідує. Для нього характерні лише покора та слухняність, які розуміються під звичайним шануванням. Бог сприймається, як той, хто любить представників їх релігії і надмірно ненавидить усіх інших. Причиною лідерів таких релігій, що активно проповідують подібне можуть бути дитячі психологічні комплекси у ранньому віці.

Наприклад, будучи ще дитиною, таку людини могли часто ображати забираючи останні іграшки, будь яким способом намагаючись признати його в усякий спосіб. Або просто не сприйняття його як особистість в певній фокус-групі, робочому колективі, організації тощо. І безперечно, що людина, яка не виявляє іншого способу допомогти своїми емоційним обурення в пошук своєї релігійної ідентичності, в пошуку свого душевного заспокоєння обирає саме авторитарний тип релігії. Часто серед течії Свідків Єгови можна почути, як загибель наверіних в Армагедоні, знищенні усіх неправедних, або тих, хто не цілком любить та довіряє “класу Вірного Раба” і т.д.

Які причини теопаталогії або ж помилкового релігійного досвіду? На це питання завжди буде складно дати одно ствердну відповідь, тому що доволі складними є психічні процеси, мотивація людської поведінки, душевні пориви та емоції. І все ж дещо прослідкувати таки можливо, якщо проглянути усю важливість та складність проблеми через контекст поняття “норми”. Медична література стверджує, що симптоми помилкового релігійного досвіду викликані поведінкою людини до Божества, що обумовлена психопаталогічними розладами. Іншими словами, психічні захворювання індивіда накладаються безпосередньо на релігійний світогляд того, хто його сповідує. Це часто призводить до деструктивних наслідків, порушення психічного здоров’я інших членів духовної спільноти, що сповідують свою віру колективно і часто продукує невротичні симптоми. З іншої сторони відбувається асоціалізація релігійної конфесії, якщо такі симптоми відкрито проявляються у релігійного лідера. Релігійна група стає більш закритішою, методи управління та контроль над членами організації переходить від авторитарного до тоталітарного типу. При цьому часто порушуються родинні зв’язки, виникають проблеми в подружжі, в робочій сфері, підприємницькій діяльності тощо. Тоталітаризм, як наслідок теопаталогії контролює доволі жорстко моральну, інтимну, фінансову сторону життя адепта релігійної громади. Індивід, практично перестає бути індивідом.

Він тісним способом влитий, максимально інтегрований в середовище тієї організації, яка визначає його подальший спосіб буття. Будь які рішення, найважливіші в його житті, стає неспроможним сприймати без певних вказівок лідера. Мислення стає блокуватись і в результаті виникає залежність т безвихідь. Існує також інша немала проблема емоційного зараження в теопаталогії, зокрема релігійного навіювання і як результат цілковитої покори. При цьому іншого адепт секти навіть не уявляє свого життя. Це пов’язано з тим, що така людина екстраполює свої емоційні переживання, особисте життя безпосередньо на два ключові фактори: по-перше, в такої людини вже чітко сформований сталий релігійний світогляд, сталі релігійний переконання, які під впливом певних факторів сформувались, по-друге, роль лідера, який пропонує краще зрозуміти та усвідомити віру, яку сповідує така людини, або й навіть доповнити чимось новим, свіжим, чого раніше він не переживав, не відчував, а той не знав взагалі.

Такий лідер інтенсивно породжує віру в те, що його устами говорить Сам Всевишній безпосередньо, а пересічний віруючий в процесі богошукання готовий визнати такого лідера, як пророка. При чому, якщо вона такого пророка перестає слухати, віруючий неодмінно усі свої негаразди звинувачує у непокірності харизматичному лідеру. В результаті усіх цих комплексів на релігійному підґрунті виникає чимало психологічних та психічних проблем. Початком можуть бути невеликі, короткотривалі депресії з почуттям усвідомлення власних провин, відчуття втрати спілкування з Богом, і як наслідок порушення тісних відносин із близькими людьми. Зниження апетиту, недоїдання, відсутність збалансованого раціонального харчування можуть бути зовнішніми видимими причинами результатів психічних проблем наслідком яких є неправильний і помилковий релігійний світогляд.

У ПСИХОЛОГІЇ РЕЛІГІЇ ВИІЛЯЮТЬСЯ ТРИ ОСНОВНІ невротичні симптоми ПОРУШЕННЯ, що є наслідком помилкового духовного досвіду:

1) Спотворення сприйняття дійсності. Людина, що переживає складні психологічні проблеми, наприклад, образу, почуття гніву, вини, недовіру розпочинає шукати порятунку в світі. Таким пошуком на початку можуть бути і сховок у традиційній релігії, або іноді звернення до екстрасенсорики з метою пояснення її нелегкого життя. Такій людині часто здається, що її ніхто не здатен підтримати і у той час таку підтримку приносять проповідники нового, як для неї , віровчення. Потрапивши у це середовище, яке діє за авторитарним, і подекуди, тоталітарним принципом, для неї на другий план відходить її приватне життя. Усі решти осіб, що не належать такій спільноті вважаються приреченими на загибель, на знищення. Така людина погоджується з тим, що лише в даній групі існує справжнє братерство, нелицемірна любов, дружба та довіра. Іноді втрачається дружба з так званими “відступниками”. Звісно, з тими, що не є членами організації в тих випадках, якщо особа за власними бажаннями та переконаннями відмовляється приймати віровчення тієї релігійної общини. В результаті, об’єктивна дійсність, картина світоглядна є спотвореною і не відображає правильного розуміння.

2.) застрягання на інфантивних стадіях розвитку. Латинське слово “infantilis” перекладається, як “дитячість” і розуміється, як незрілість у розвитку людини. Психологія стверджує, що душевний (психологічний) інфантилізм проявляється у вигляді людської незрілості, відсутності поведінки притаманної для певної вікової категорії. Поведікна такої люини може бути доволі наївною у певних життєвих ситуаціях. Людина не взмозі вирішувати важливі миттєві проблеми самостійно, а навпаки – доручає їх іншому; не здатна приймати рішення самостійно. В людині домінантними лишаються емоційно – вольова сфера та збереження дитячої поведінки. Що можна сказати про релігійну особу, у якої можливі прояви інфантилізму? Доволі складне питання не тільки психологічно, але й навіть теологічно. Тут навіть аж ніяк без герменевтики не обійтись. Наприклад, відомі слова Ісуса Христа “будьте, як діти” інтерпретується у проповіді християнської церкви, крізь розуміння бути щирими, співчутливими, сприймати з довірою свого ближнього. Іншу сторону медалі цього уривку можна побачити в діяльності відомого руху “Торонто блессінг”, як божественне екстатичне сходження на їх членів. Під час молитовних промовлянь у адептів цієї організації виникають симптоми подібні до інфантилізму. Екстатична сторона їх релігійних дії призводить до поведінки буквальної, дитячої . У них молоді, старші, середнього віку чоловіки та жінки, хлопці та дівчата вигукують специфічні глосолалії, що нагадують імітацію звуків тваринного світу, торохкотіння побутових предметів, гикавку, булькотіння води, протяжне виголошення голосних звуків “а- а”, “о-о” впродовж півгодини, іноді більше. Що ж змушує членів цієї групи практикувати подібні явища? Насамперед, слід сказати, що інтерпретацій тут буде чимало включаючи навіть богословську та фонетичну. Зупинимось все ж таки на психології в осмислення релігійного феномену.

Людина, що потерпає від усіх складнощів життя, сірості та буденності, накопичення багатьох негативних думок та їх негативних наслідків звільняється від цього вдаючись до таких дитячих інфантильних психопрактик. Пробуваючи в емоційному зараженні в даній групі, людина звільнюється від усього негативного і після таких емоційних зібрань, її психологічно може ставати легше. Фактично, таке явище постає , як спосіб уникнути проблем або просто забути їх. Життя при цьому постає, як життєствердне та радісне.  З однієї сторони тут можна побачити і хороші тенденції: на роботі бос не може пояснити, чому його працівник ходить таким задоволеним, або чому він постійно посміхається, коли іншим працівникам хочеться лише зробити серйозну гримасу і проявити формальність своєї фізіономіки. З боку іншого – надмірна радість та безпідставний сміх породжує незрозумілість і дивність такої поведінки оточуючими.

3.) Заохочення до безпорадності з вимогою авторитарного підпорядкування. Подібний невротичний симптом притаманний усім типам тоталітарних сект та авторитарним релігійним організаціям. Подібно до рекламних комерційних лозунгів “Усе зробимо за Вас і замість Вас” тісно вплетено у прозелітичній діяльності. Якщо людину торкається чимала кількість життєвих негараздів, на кшталт, відсутність фінансової підтримки, здоров’я,  влаштування особистого життя і людина бачить свою поразку і неспроможність їх вирішити, прозеліти вже бачать у такій слабкій та безпорадній людині майбутнього неофіта. Представники навіть авторитарних чи тоталітарних течій не проти проявити свою гуманність: придбати продукти хворій жінці, влаштувати особисте життя молодій людині, і навіть кар’єрний зріст піклуючись про її подальше життя. Звичайно, недаремно кажуть в народі, що безкоштовний сир лише у мишоловці буває і лише для другої миші.

Справа в тім, що це зобов’язуватиме суб’єктів вербування нового віровчення під виглядом людської допомоги відданості їх організації. Англійська приказка вірно каже: “Граєш зараз – платиш пізніше; платиш зараз – граєш пізніше.” Неофіт на ранньому етапі навіть на підозрює про майбутні небезпеки його психічного здоров’я в рамках залежності від релігійних сект. В такої особи виникає думка про неспроможність вирішувати складні питання власними міркуваннями. Іноді виникає стереотип відносно того, що складні і важливі життєві питання людина не спроможна вирішувати самостійно. Відповіді на ці запитання має надати особлива людина.

Натомість виникне комплекс, що якщо покоритись релігійним лідерам (все рівно, що послухатись самого Бога), в життя неодмінно поступить і багатство, і добробут, і благополуччя (особливо у віровченні “теології благополуччя”, та послідовників “Нового Віку вчення яких базується на “позитивному мисленні”). Власне, сама відсутність всього перерахованого вище під час перебування людини в тоталітарній секті, породжує думку, що саме непокора є причиною відсутності і багатства, і добробуту, і благополуччя. Адже, як відомо, приємні люди зі щирою посмішкою, хорошими словами допомогли мені вирішити низку життєвих питань. Подібним чином користуються прихильники відомої течії “Церква уніфікації”, інша ж назва – муніти. Неофіт перебуває на так званих творчих вечорах, курсах вивчення англійської, гри на гітарі.

При чому на кожному занятті, як тільки людина демонструє свої навики, їй неодмінно скажуть: “все ок’ей”, “це було просто чудово” вже ледь не на перших заняттях. Приймаючи рішення вступити до групи, друзі такої людини ставлять уже чимало вимог не лише щодо її земного благополуччя, але й навіть духовного, спасіння душі.

Про це чудово розповідає екс-німецький послідовник групи Інго Міхель у статті “Муніти Муна”. Річарда Абанеса. Він розповідає, що діяльність у такій групі побідна до залежності; тобі необхідне підпорядкування лідеру, навіть, якщо він забере у тебе кошти, відправить важко працювати або ж змусить тебе харчуватись всього один раз на день доволі скромно.  Не виконаєш цього – не відправлять служити за кордон, не знайдуть кращої роботи, а то й за не покору не підберуть пару. Адже усе це зобов’язання самого лідера без волі адепта. Тут контролюють все6 хто твоя майбутня дружина, скільки тобі їсти, а в окремих випадках навіть і що вживати. Інго Міхель у вищезазначеній статті каже: “Нас учили, что, стоит нам уйти из церкви, сатана полностью овладеет нами, уничтожит наши семьи, поразит нас безумием или гибелью в какой-нибудь ужасной катастрофе. Мы снова и снова слышали рассказы о членах организации, которые не захотели «объединиться» со своими лидерами [полностью им подчиниться]. В одной истории говорилось о ребенке одного непослушного члена, который родился безухим. У другого непослушного члена нашли рак — наказание сатаны.” Результатом такого сліпого підкорення авторитарному лідеру можливе чимала кількість психологічних  та психічних порушень: депресія, можливе виникнення симптоматики шизофренії, порушення сну та нормалізованого харчування,  суїцидальні думки.

Невротичні аспекти вищезазначених прикладів має не лише свою особливо природу існування, але й ряд причин їх виникнення. Релігійні неврози, як стверджує і психологія, і психіатрія можливі в появі не лише в людини тоталітарних сект, але й в поведінці окремих індивідів традиційних релігій, що ведуть духовний спосіб життя. Тут справа не йде про помилковість не об’єктивність такого світогляду чи віровчення традиційної релігії, а радше безпосередні психологічні проблеми того, хто має відношення до її сповідування. Причини релігійного неврозу визначити важкому в тому плані, що не варто їх абсолютизувати.  Слід розглядати ситуацію з кожним віруючим окремо і досліджувати симптоми. Однак, в найбільш загальному, причинами помилкового релігійного досвіду  можливі через надмірний і непоміркований догматизм, іноді через фанатичний консерватизм релігійного життя в стилі: “лише так, і не інакше.” Механізм спотворення менталітету віруючого включає два основні компоненти, які можна виділити:

Моральний мазохізм. Цей термін виник аж у XIX столітті, однак характеризує багато явищ, що пов’язані з ним. У 1886 р. німецький психіатр Ріхард фон Крафт – Ебінг в своїй монографії описує стан людини, при якому в результаті приниження, пригнічення та насилля може отримувати задоволення. В монографії під назвою “Psychopathia sexualis” називає його мазохізмом в честь Леопольда фон Захер – Мазоха, що описав у своє романі подібні явища. Також існує термін сексуального мазохізму. Важко сказати, чи існують в науці підстави для введення поняття релігійного мазохізму, однак в будь якому випадку він є невід’ємно частиною морального мазохізму . Його симптоми можуть супроводжуватись несвідомим відчуттям провин, потреби у покаранні.

Людина контролює кожен свій крок земного життя, кожен свій шлях. Вона часто прикладає свої зусилля для свого спасіння. Вона вважає, що такі справи не лише є богоугодними, але й тими, що можна заслужити спасіння. Вона боїться помилитись, зробити навіть найменшу похибку в житті, скорегувати свою поведінку в неправильне русло навіть на трішки. Кожен її провал характеризується потребою у Божому покаранні. У фізично виражених почуттях це може відображатись у емоційну плачі, іноді істериці, рідше – словесної агресії в залежності від стадії. При відсутності покарання Божого, людина обирає сама собі покарання включаючи бичування тіла, тривалі пости, що супроводжуються голодуванням. В історії ці приклади відомі із життя багатьох надмірних аскетів. Але якщо ці дії не включали в себе основу віровчення, якого вони сповідували і були поміркованими, то цим тісно переймались багато монахів в залежності від суворості уставу. Коли у 1507 р.

Мартін Лютер прийняв чернецтво під іменем св. Августина, ще до початку реформації та повного перевороту в його світогляді, Лютер своїми власними зусиллями намагався виправдати себе перед Богом навіть діями, що підпадають під опис морального мазохізму. Пояснимо цей феномен на прикладі життя молодого і на той час августинського ченця монастиря Ерфурту, молодого Мартіна Лютера. Практично, ерфуртський монастир був доволі суворий в своєму уставі і нерідко, якщо молодий Лютер підозрював себе у якихось гріхах, то часто стояв і мерзнув добу на тріскучому морозі, придумував собі чимало аскетичних подвигів… однак, це образ Лютера – монаха ще до початку Реформації і безумовно, що такі дії він по-іншому осмислив після дослідження Святого Письма. При цьому, звісно, Лютер не відкидав благоговіння та страху Божого. Однак пізніше ці поняття він застосує в іншому ракурсі в проповіді про спасіння вірою і Словом.

Іноді виникає прагнення морального мазохізму втекти від себе і бути об’єктом для інших безпідставно і сліпо. З цього приводу німецький психолог Е. Еріксон, що написав відому працю “Молодий Лютер” пояснює проблему морального мазохізму на прикладі раннього життя Реформатора. Образ раннього Лютера —  бажання в усіх вчинках догодити Бога, намагатись служити та поклонятись йому не знаючи, хто він; знаючи що він є. Ця особа стає перед вибором Бога, який карає за найменшу людську провину,і з іншого боку – ніби вимагає, щоб йому служили в покорі та страху погрожуючи муками пекла. Проповідь про Бога,який має хоча б найменше співчуття, любов та милосердя, не вкладається свідомість такої людини. Однак в посланні ап.. Павла Мартін Лютер побачив справжнього Бога в Христі та принцип “Sola fidea” без якого вадко уявити усю протестантську теологію. Невротизм Мартіна Лютера, практично показує прагнення людини навіть не скільки достукатись до Бога, скільки перевершити власними зусиллями самого себе і заслужити у Бога милосердя. Власне, такий спосіб вживаний у праці Еркісона не є чимось незвичним в поясненні лише раннього Лютера. Пізній Лютер, який твердо стояв на позиції лише Біблії,  приводить в крах багато догматів та принців життя римських католиків.

Споглянувши на сьогодення, моральний мазохізм типове явище не лише серед представників чернецтва та людей, що бажають “ стрибати вище голови” задля досягнення своєї ж лише святості. Ні, ні, це продовжується і в наші дні у завуальованій формі в багатьох проповідників підхід до Бога який – повністю магічний. Чому? Зрозумійте, що найвідоміший дослідник магії Фрезер вірно підкреслив, що суть її у закономірності ‘причина-наслідок.”, практично, словами філософії, детермінізм. Що навчають безвинних, а головне довірливих громадян вчителі віри? “У Вас проблеми з Богом саме тому, що Ви згрішили.” Або “в істинного християнина не повинно бути фінансових труднощів, хвороб, а лише – процвітання, здоров’я та благополуччя.” Цікаво, не правда ж? Чому б і ні. А що, коли в послідовників “руху віри” раптово на роботі в офісі або в майстерні розболілась голова; причому навіть чашечка кави на робочому місці не сприяла зміні клімату в організмі. Усе зводиться до одного – проблеми у відносинах з Богом, напад демонічних сил з духовного світу у світ матеріальний, з якими у вигляду екстатичних молитов потрібно вступати у боротьбу.

Цікаво, що в одному з телеефірів програми “Всепереможний голос віруючого” Глорія Коупленд ділиться з глядачами одкровенням, що у неї головної болі ніколи немає, а навіть якщо і є, то потрібно лише в ім’я Христа стверджувати, що вона у тебе не болить. Іншими словами – твоя віра – хвиля позитивної свідомості, без якої не існує нічого. Особа, після невдалих спроб підзарядитись позитивом і отримати бажане зцілення проходить шляхом багатьох психічних хвороб включаючи депресію Моральний мазохізм тут очевидний: у тебе слабка – значить немає здоров’я. Що ж робити? Як правило скажуть: “інтенсивні пости, молитовна боротьба з демонами в ім’я Христа”, що часто доводить до виснаження організму та фізичну втому. Знесилена та ослабла фізично людина уникає контактів з іншими людьми, натомість

Моралізатрство. Мораль, як форма суспільної свідомості завжди залишалась стрижнем, який лише допомагав релігійній свідомості і завжди йшла нога в ногу з релігією. Однак, навіть з точки зору християнської теології звести Бога лише в рамки морального ідеалу було б недоречно. Незважаючи на безліч важливих аспектів людського буття, людина продовжує не залежно від способу життєдіяльності досягати певного морального щабля. Однак, що типово, для представників тоталітарних та деструктивних релігійних течій, з’являється специфічно нове, та якісно-позитивно оформлене розуміння моралі для адептів подібних релігій, в яких можливі теопаталогічні симптоми. Безперечно, що моральні зобов’язанння накладені для лідера або гуру подібної течії далеко не означають, що ці ж елементи будуть неухильно дотримуватись пересічні адепти. Чому? Лідер наділений невід’ємною характерною рисою, що ідентифікується разом із рисами характеру.

Адепт – підкорений. І під гаслом моралізаторства пропонується масу варіантів духовного вдосконалення починаючи від тривалий постів закінчуючи відокремленням від зовнішнього світу: забороною переглядати певні ЗМІ, уникати контактів з “невірними” та весь свій час присвячувати секті та фізичним постам. Такі моральні приписи є далекими від вірвчення християнства, які проголошують основними дві найголовніші заповіді “Люби Господа Бога Твого всім серцем свої та усім свої розумінням”, а також “Люби ближнього свого, як самого себе.” Тут ідеали інші, і практично Бог відсутній.

Проте за нетривалий час стають явно присутніми усі види психічних захворюванням. Їх симптоми від надмірного моралізаторства розпочинаються власне тоді, коли у свідомості адепта виникають сумніви, спроби змінити свої переконання та вийти з релігійної течії. Надмірне моралізаторство у релігійній секті ізольовує адепта від навколишнього світу, іноді від сім’ї, звичайного побутового життя. В цьому причина одна – вони невірні, як цей адепт і не виконують усіх приписів секти.  Індивід розпочинає замикатись у собі. Окрім відвідування релігійних зібрань та специфічних молитов-мантр, поведінка суб’єкта такої віри чітко регламентована. Наявність свободи вибору – найбільша втрата такої людини, що прагне до справжнього щастя та благополуччя. Час від часу адепт це може усвідомити, якщо у його свідомості посіяти хоча б частинку насіння сумніву. З практики, це іноді стає можливим і приносить непоганий результат. Так, надмірне моралізаторство – специфічний інструмент для озброєння нових членів.

На це, як правило, вкажемо кілька основних причин:

1) Падіння моральних ідеалів та авторитетів в сучасну інформаційну епоху.

2) Зміна ставлення до устої традиційного суспільства: інститут шлюбу, сім’ї, проблема емансипації жінок та інтеграція тендерної політики.

3) Лібертанізм та специфіка формування нових гуманістичних засад сучасності.

4) Порушення рівня комунікації та взаємодії суб’єктів на рівні морального сприйняття.

І не дивно, що часто представники новітніх релігійних течій, бажають не лише формувати свідомість конкретного індивіда чи послідовника, але й новий тип морального ідеалу суспільства, розроблений у віровченні. Прикладом слугує концепція пастора Олексія Ледяєва у Ризі (Латвія), що концептуально виражається у “Новому Світовому порядку”, який в майбутньому базуватиметься на основі нового типу моралі та світогляду. Адже важко за сучасними мірками постмодерну повернутись до традицій та устоїв минулого (хіба за винятком амішів у США), однак це, швидше за все, виняток, ніж правило. Утвердження такого типу моралі у числі адептів авторитарних і тоталітарних сект – проникнення та активна участь у політичній,культурно-просвітницькій та освітній сферах суспільного впливу.

Становлення нового типу моралі на вищому суспільному рівні – не просто допустити тоталітаризм удруге на території нашої держави, але й сприяти поширенню масових і невідомих нині психічних та психологічних захворювань.

Однак, як би ситуація не поставала занадто гостро в наші дні – теопаталогія на сьогоднішній день є тим явищем, що не до кінця досліджене. Для того, щоб уникнути подібного у своєму житті, потрібно не забувати про те, що Бог ніколи не є суворим до людини і він, як ніхто піклується про наш психічний та емоційний стан. Досвід традиційних для нас релігійних конфесій підтверджують цю тезу. А слова Ісуса Христа, що базуються виключно на принципах любові та відданості допоможуть вам сприймати ваші релігійні почуття з радістю і без жодних паталогічних наслідків! Віруючи завжди радійте!

Євгеній Распопов,

головний редактор “Апейрон+”

Статтю взято із журналу Апейрон + за жовтень 2013. Натисніть скачать, щоб отримати журнал безкоштовно