Незавжаючи на факт підписання у місті Аугсбург свободу віросповідання між католиками та лютеранами, не усім стала довоподоби модель реформації церкви запропоновану Мартіном Лютером.Радикальні прихильники революції, а не реформації спотворювали по- справжньому зміст того, що ми називаємо «повереннням до тексту Святого Письма – найголовнішого джерела віровчення Церкви» досить неоднозначно справляло враження не так опонентів Реформації, як тих, хто брався за Лютера. І брались доволі сміливо і свавільно паплюжачи його зміст. Брати штурмом «Царство Боже», як про це писав та закликав Томас Мюнцер і Ніколас Шторхе – не означало забирати в панів усіх їх маєтки у вільне безцільове користування. Зрешту, тут не обходилось без політичної інтерпретації реформаційного руху.
Лютер же навпаки навчав – церква повинна повернутись до Святого Письма, а не довести, що за змістом сам по собі католицизм – фальшива доктрина з його папством, монахами та кардиналами і відпущенням гріхів за системою численних індульгенцій. Лютер залюбки слухався б папу, якщо б папа послухався Святого Письма. Однак, людська доктрина переважила замість Божих слів. Альтернативи для реформатора з послідовниками «лютеранської єресі» просто не існувало. Для Лютера «повернути до церкви доктрину Святого Письма» — означало поставити її у центр християнської проповіді, літургії, тощо.
Однак, не усі, хто називав себе «протестантами» вважали, що Лютер достеменно на їх думку реформував у церкві.
Серед них був і відомий швейцарський реформатор Жан Кальвін. В його проповіді доктрина «перед визначення», того що називають єрессю кальвінізму, не було радикальним для свого часу. Власне, і не «передвизначенням» Кальвін разом зі свої послідовником Теодором Безою зробили поворот не до Письма, а до католицизму! Все вірно, — до «безпапського католицизму». Сама ж вихідна теза «лише Писання» та «лише Віра» були свого роду сполученою ланкою, яка хоча б якимось чином робила їх причетними до справи, яку раніше розпочав ще Лютер в Німеччині. Якщо опоненти радикальних сект, течій, які йшли проти Риму, так і критикували до певної міри Лютера називали його «Вітенберзьким папою», то чи вірно виправдані слова Лютера адресовані Мюнцеру , які називало його «Альтштедським дияволом»? Чому? Радикали, що силою намагались взяти «Царство Боже» нищили усі традиційні предмети культу – вівтарі, свічки, ікони, усе що асоціювало їх з католицизмом. Вигнавши їх з Вітенбергу, вони з успіхом осілись у Голландії та в сучасній Бельгії і встановили свою владу знищивши все, що коли – небудь нагодувало б їм про Рим та папу. До яких тільки безглуздих та анти духовних наслідків змістилась діяльність Мельхіора Гофмана та Яна Лейденського. З одного боку – вони виступали за чистоту церковної доктрини, з іншої – опускались до цілковитого свавілля – дозволяючи полігамію. Про них Мартін Лютер у коментарях до «послання до галатів» писав про них не просто як законників, але й поєднання їх з Римом. Він писав про них як про лисиць, які хоча і дивляться у різні боки, але «зв’язані одним хвостом». Власне, виникає враження, що сам Рим був як не як задоволений таким розвитком подій. Реформація, яка дробиться, ділиться та воює супроти самої себе – хороший привід для проповіді єзуїтського ордену та контрреформації. Проте сам же Лютер в жодному випадку не називав їх справу – як насліддя чи навіть наслідок Реформації.
Жан Кальвін не зважаючи на численне звернення у творах Лютера, про роздільність Божого Царства і Царства земного, не надто привернуло Кальвіна. Швидше, Жан Кальвін будучи з початку переслідуваним за «єресь Лютера», все ж погодився з католицизмом про ідею «граду Божого» як політичного уряду, який вище земного. Він перейнявся ідеєю «передвизначення», котра стала наріжним каменем усього кальвіністського богослів’я, його платформою, яка стала основою підкріплення для вияву твердості характеру щодо тих, хто не згідний з ним. Основи своїх переконань Кальвін виклав в праці «Основи християнської віри», яку надрукували у Базелі 1536 р. Саме в Базелі Кальвін рятується від переслідувань за поширення ідеї Реформації. Там проживали здебільшого французькі мігранти і це дало змогу Кальвіну перекласти Біблію на французьку мову й тим самим приховуватись під чужим іменем. Через політичні конфлікти, Кальвін вирішив не затримуватись у Базелі, а чимдуж виїхати. І саме Женева стала тим місцем, звідки Кальвін розпочав свою творчу, пастирську, проповідницьку та теократичну діяльність. Взявшись за реформу церковної спільноти, Кальвін діяв за принципом, який дещо відрізнявся, від принципу Лютера. Він наказував прибрати з церкви усе, чого в Біблії не існує і не існувало. Лютер тримався принципу – прибрати з церкви лише те, що суперечить Біблії. При цьому теології Кальвіна базувалась здебільшого на раціоналізмі і недовірі до будь яких містичних проявів та рухів у християнстві. В питанні спасіння душі людини, останній не відведено жодної ролі. Його «передвизначення» багатьом видалось досить жорстким – одні визнанні для спасіння, а інші – призначенні для загибелі. При цьому Кальвін лише на основі кількох віршів базує своє вчення і впроводовж усього розмірковування здійснює власні висновки.
Женева в період життя Кальвіна мала велику підтримку у віровченні Кальвіна. Римо-католицька церква пробувала повернути свій колишній вплив, однак це їй не вдалось, — усі відкриті противники Кальвіна були страченими. Рада Женеви неодноразово прохала Кальвіна повернутись до міста, коли він був у Страсбурзі, і літом 1541 року Кальвін повертається до Женеви і закріпляє там свій вплив. Там він складає основний устав церкви, який переріс у законодавчу суспільну тиранію, котру той провадив. Консерватизм та пуританська мораль не були просто звичайними релігійними принципами. З приходом Кальвіна у 1555 році за наказом Кальвіна були розгромлені лібертини, — основні його політичні та релігійні опоненти. Устав Кальвіна передбачав 12 старійшин, котрі повинні були спостерігати за життям громадян. У їх руках фокусувалась судова гілка влади. В усьому устрої Кальвін мав необмежений та сувору владу. Усіх опонентів було виселено,заарештовано та страчено. Без жодного сумніву, що Кальвін скористався папськими принципами середньовіччя. Його противники так і називали – «Женевський папа». Суворість виявлялась в усьому – Кальвін заборонив у Женеві розваги – азартні ігри, театр, танці, жінкам ходити з розпущеним волоссям. В Женеві в час Кальвіна не залишилось жодного театру чи закладу, в якому грали б у карти та розпивали алкоголь. Жінок, що з розпущеним волоссям ходили відкрито вулицями, як і чоловіків, яких старійшини заставали за грою у карти – відвішували до ганебного стовпа і змушували усіх сміятись над ними. Відомий філософ Вольтер з цього приводу писав: «Кальвін відчинив двері монастирів не для того, щоб випустити звідти монахів, а щоб загнати туди весь світ».
Не перший погляд, така сувора мораль моє свої позитивні тенденції. Однак, якби не зворотня її реакція. Так, моралістом Кальвін був хороший без жодного сумніву, і це добре. Однак, його ставлення навіть не у питаннях моралі, а радше – у незгодності з ним у богословських питаннях – робить Кальвіна справжнім чудовиськом, закомплексованим усередині. Себастьян Кастеліо – філософ та гуманність того часу так відгукувався про «теократію Кальвіна»: «Вбити людину [у Женеві] означає не відстояти релігійні переконання, а просто вбити людину і нічого більше». Кальвін безпощадно карав усіх незгідних та єретиків. «На горіхи» суворо потрапив іспанський вільнодумець, вчений та математик Мігель Сервет, якого Кальвін засудив до спалення. При чому обоє знали один одного ще з юнацьких років. Сервет не погодився з догматом про Трійцю і з точки зору логіки показав, як йому це здавалось, протиріччя з Біблією. Однак, якщо католики просто спалили опудало Сервета у Франції, то саме у Женеві його стратили, — і не потрібен був суд інквізиції.
Політичний устрій та вчення Кальвіна розповсюдились далеко за межі Швейцарії. Кальвінізм став один із перших протестантських рухів, який проник на територію України через Польщу часів Речі Посполитої і серед заможних українців був дуже популярний і зіграв свою в роль в часи духовної кризи православ’я. У 1559 році, Кальвін відкрив у Женеві академію, де готували висококваліфікованих вчених, студентів різних професій, проповідників та богословів. Не зважаючи на суворість устрою Кальвіна та догматизм, він зміг тримати контакти та зв’язки з багатьма вченими, політиками, дипломатами, філософами, аристократами та графами. Смерть Кальвіна у 1564 році послабила суворість диктатури Женеви. Та й був похований лідер кальвіністської реформації без жодних почестей та ритуалів. Нині місце його поховання невідоме.
У Святому Письмі Ісус Христос відокремив Царство Боже від устрою «цього світу», і тому жодним чином ці два онтологічні виміри не варто поєднувати. Попри те, що Кальвін і його богословська система відрізнялась від переконань Лютера, все ж варто сказати, що поводився зі своїми опонентами більше ніж не гуманно, а жорстоко та насильно. Сам Мігель Сервет попри його навіть помилковій для церкви розуміння Трійці вірно підкреслив, що Христос не поводився зі своїми противниками, як Кальвін зі своїми. Власне, будемо вважати, якщо аморальна поведінка людини – це гріх і свавілля. То варто в один ряд до них поставити і розправи, які чинив Кальвін. Адже Заповіді Божі християнин виконує в жодному випадку без ніякого примусу, а лише від серця. Саме з цієї позиції християнину і не бажається чинити нічого гріховного.
Практично, Кальвін майже не має жодної дотичності до того, що розпочав Лютер у своїй програмі Реформації. Однак, вплив Кальвіна на розвиток ідеї прогресу капіталістичного суспільства, корисної справи у питанні передвизначення людини і лягло в основну економічної, релігійної та суспільної думки західноєвропейської цивілізації. Макс Вебер про це чудово описав у праці «Протестантська етика та дух капіталізму». Теологічні погляди Кальвіна і нині залишаються актуальними в історії богословської думки та історії західноєвропейського світу.
Євген Распопов
Яка твоя реакція?
