Теодор Адорно народився навесні 1903 року в місті Франкфурт (Німеччина) в родині багатого виноторговця Оскара Візенгрунда. Його мати Марія Барбара походила від знатного роду Кальвелі – Адорно. Дівоче прізвище своєї матері було використано Теодором для його нового прізвища тоді, коли він став природнім американцем.На формування особистості молодого німецького філософа, майбутнього соціолога вплинула Теодорова тітка – Агата. Вона проживала в одному будинку поруч із батьками Теодора Адорно. Ще у дитинстві Агата привила Теодору навики гри на фортепіано. Близько сімнадцяти років навчання Теодор віддав у гімназії кайзера Вільгельма. Закінчив гімназію з відзнакою, ставши кращим її учнем у класі. У вільний для себе час Теодор приймав уроки композиторської справи, вивчав твори німецького мислителя Імануїла Канта.
Захопився читанням «Критики чистого розуму» Канта. Цей твір дав йому більше, ніж якесь формальне його навчання. Теодор поступив у Франкфуртський університет, почав вивчати у ньому філософію, психологію, соціологію та музикознавство. У 1924 р. – Теодор Адорно закінчує навчання в університеті міста Франкфурт. Невдовзі знайомиться з майбутніми сподвижниками з якими він буде працювати: Максом Горкгаймером та Вальтером Беньяміном.
Взимку 1925 р. — у місті Відні займається композиторською справою, робить спробу увійти в роль експериментального музиканта. Слухали експериментальну музику Теодора, а ле не всі вона була до вподоби за смаком. Розчарований в музиці, Теодор намагається повернутися до критики та соціології. Він подорожує від одного міста до іншого, і повернувшись у місто Франкфурт відчуває на собі розчарування. Таке розчарування швидше за все пов’язане з науковою діяльністю Адорно.
Науковий керівник Адорно переконував його у зміні теми написання дисертації. Право на дозвіл читання лекцій в університеті Адорно отримав лише через три роки пізніше, ніж це було заплановано раніше. Адорно успішно виступав під час читання лекцій, проте у 1933 році за підозрою в неарійському походженні разом з іншими професорами був позбавлений нацистами права викладання у Франкфуртському університеті.
У 1937 р. – Адорно відправляється в США. Йому тут сподобалося, і майбутній філософ починає розширювати свою наукову сферу. Теодор заключає угоду з Інститутом соціологічних досліджень при Колумбійському університеті. Він контактує з працівниками цього університету, а також Радіо Прожект. У 1941 р. — був вичерпаний останній контракт Адорно з Колумбійським університетом.
Адорно спрацює разом з Максом Горкгаймером у місті Лос – Анджелес. У 1945 р. – Адорно припиняє записувати музику, займався розробкою музичної філософії, але його натхнення несподівано згасло. У 1947 р. – Теодор написав перший твір — есе «Вагнер, Ніцше та Гітлер», який став одним із найдовших філософських трудів, присвячених в першу чергу фашизму.
Інша ж праця названа ним «Авторитарна особа» допомогла йому створити теорію «якісної інтерпретації». Завдяки його праці, досвідченим психологам вдалося визначити авторитарну особу. Праця Адорно здійснила вплив на розвиток соціології, навколо якої накопичується багато дискусій. У 1951 р. – Теодор починає розвивати соціологічні ідеї у своєму есе. Під час війни філософ повертається до Німеччини.
Отримує посаду професора при Франкфуртському університеті, займається науковою діяльністю, а також питаннями адміністративного характеру. Друга половина 60 – х рр. ХХ ст. охарактеризувалася революцією студентів в усіх університетах Німеччини. Молодіжна опозиційна партія виявляла своє невдоволення і вступала у конфлікт з німецькою владою. В центрі одного із таких конфліктів опинився Теодор Адорно. Одружений, але переживаючи за своє становище родини, Адорно вирішує залишити Німеччину, бере відпустку до Швейцарії.
Швейцарські лікарі попередили Адорно про його слабке фізичне здоров’я. Не звертаючи особливої уваги на застереження, Теодор вирішує піднятися на гору, висота якої сягала близько трьох тисяч метрів висоти. Під час підняття на таку висоту, серце Адорно не витримало фізичного навантаження. Наприкінці літа 1969 року Теодор Адорно помер від сердечного приступу.
Богдан Стрикалюк
