Легенди про створення садів
За однією з найпоширеніших легенд, Висячі сади були побудовані царем Навуходоносором II приблизно в 605–561 роках до н.е. Їхня поява пов’язана з любов’ю царя до його дружини, мідійської принцеси Амітіс. Вона, вирісши серед зелених гір, сумувала за своїм рідним краєм, тому Навуходоносор вирішив відтворити для неї куточок Мідії у Вавилоні, де природні ландшафти й рослинність були переважно рівнинними та сухими.
Деякі джерела приписують створення садів напівлегендарній цариці Самму-Рамат, відомій грекам як Семіраміда, яка правила Ассирією та Вавилоном в IX столітті до н.е. Однак більшість істориків відкидають цю версію як пізнішу міфологізацію.
Опис структури та зрошувальної системи
Висячі сади за своїм описом були унікальними серед інших садів того часу. Вони не «висіли» в повітрі, як можна було б подумати, а були розташовані на терасах, що підіймалися на різні рівні. Такі тераси утворювали багатоповерхові зикурати — багаторівневі конструкції, поширені в месопотамській архітектурі. Згідно з деякими джерелами, сади розташовувалися біля королівського палацу й були обрамлені склепінчастими терасами, на яких росли різноманітні дерева, чагарники й квіти.
Ця унікальна споруда вимагала складної системи зрошення для підтримки життя рослин у жаркому кліматі Месопотамії. Вода для садів, за деякими припущеннями, доставлялася з річки Євфрат за допомогою насосів або водяних коліс. Такі пристрої підіймали воду на верхні тераси, де вона стікала до нижніх рівнів, забезпечуючи живлення для рослинності.
Пошуки археологічних доказів
Попри численні описи Висячих садів у класичній літературі, їхніх фізичних слідів досі не знайдено. Проте на початку 20 століття німецький археолог Роберт Кольдевей провів розкопки у Вавилоні й виявив у північно-східній частині царського палацу комплекс фундаментних камер і склепінь. Один із колодязів, знайдених у цих структурах, міг використовуватися для водопідйому, що дало підстави припустити, що це частина тієї самої системи зрошення, яка забезпечувала роботу садів.
Однак ці знахідки не дали остаточної відповіді. Інші дослідники пропонували різні гіпотези щодо розташування садів. Одні вважали, що сади були побудовані на даху палацу, а інші, такі як британський археолог Леонард Вуллі, припускали, що вони могли бути інтегровані в стіни самого палацу.
Сумніви та альтернативні теорії
На кінець 20 та початок 21 століття з’явилися нові теорії, які викликали сумніви щодо традиційної версії про розташування Висячих садів у Вавилоні. Дослідники почали звертати увагу на інші міста, такі як Ніневія — столиця Ассирії. Відповідно до теорії Стефані Даллі, британської історикині, сади могли бути побудовані не Навуходоносором II у Вавилоні, а ассирійським царем Сеннахерібом у Ніневії приблизно в 700 році до н.е.
За цією версією, Сеннахеріб створив сади, що відтворювали гірські ландшафти, які оточували його місто. Ця конструкція була б більш природною для Ассирії, а не для рівнинної Вавилонії. Даллі також вказує на те, що класичні джерела могли помилково змішати опис двох різних місць через схожість між ассирійською та вавилонською культурою.
Міф чи реальність?
Існування Висячих садів Вавилона залишається одним із найбільших археологічних і історичних парадоксів. Попри опис у класичних джерелах і згадки про складну систему зрошення, немає прямих археологічних доказів, які б однозначно підтвердили їхню присутність у Вавилоні. Можливо, вони існували в іншому місці або були результатом змішання історій про різні сади.
Тим не менш, образ Висячих садів Вавилона продовжує надихати сучасних дослідників, архітекторів і митців. Це символ людської винахідливості, здатності перетворити пустельний ландшафт у квітучий оазис.
Іван Гудзенко
