Першим великим митрополитом став Маруфа Тагріцький. З 629 року протягом 20 років був на посаді, щоб відрізняти міафізитських християн від тих, які проповідували подвійність природи Христа. Після завоювання спочатку персами в 610 році, а пізніше — арабами (630год), гонінням з боку Візантії було покладено край. З XII століття настав апогей у розвитку Сирійської церкви: процвітала православна освіта, створювалися філософські та історичні школи. В результаті Сирійська церква налічувала близько двадцяти митрополичих кафедр і понад 100 єпархій.
У XIV столітті після нападу Тамерлана велика частина єпархій була зруйнована, що призвело до повільного занепаду Сиро-Яковітської церкви. 1664 року сирійські християни оселилися в східній частині біля Індії та уклали договір з Малабарською Православною церквою. Однак через майже 3 століття, гоніння і різанина на сході Туреччини під час Першої Світової змусили народ бігти. У 1924 році глава церкви переїхав в м Хомс, розташований в Сирії, а в 1959 році — в Дамаск, який є центром Сирійської церкви до цього дня.
Парафіяни Сирійської Православної церкви є в Індії. Також послідовники є в Єгипті, Ефіопії та Іраці. Кількість сирійських прихожан — понад 600 тисяч осіб, а в Індії — трохи більше 1 000 000. У 2014 році старійшиною Сирійської церкви є Ігнатій Ефрем II. До нього 34 роки церквою керував Ігнатій Закка I Івас.
Іван Гудзенко
