Конфуціанство здійснивши вплив на формування державності Японії та суспільства не відноситься до релігій, а є етичною, ні в якому разі релігійною системою. Адже Конфуцій, на відміну від основоположників буддизму та християнства ніколи не обожествлювався.
Для жителя Японії, що бути синтоїстом і японцем – однакові речі. Але є інше твердження: якщо ти не японець, то не можеш стати синтоїстом. Слово «синто» слід розуміти через два слова «сін» — божество і «то» — шлях. Синто відрізняється від буддизму та християнства тим, що у ньому відсутній засновник. Обидві релігії синто називає японською «вченням».
За синтоїзмом щільно закріплюється японська релігія, в її основі покладено шанування багаточисельних камі. У хроніці під назвою «Ніхон сьокі», датованій 720 роком нашої ери зустрічаємо термін «синто», де в записі, зазначеному 586 роком повідомляється наступне: прийняття імператором вчення Будди та шанування синто. Уявлення про богів річок, гір, дерев та каміння з’являються значно раніше.
Із зіставленням книги «Ніхон сьокі» можна говорити про присутність пантеону божества та тісного зв’язку релігії синтоїзму та держави. Чим стародавнішим є божество, від якого йде початок того чи іншого аристократичного роду, то тим вищого ступеня ієрархії міг досягнути цей рід.
В синтоїзмі відсутнє таке поняття як гріх, проте воно розуміється як здійснена визначена дія, яка призводить до ритуального забруднення –кегаре. Щоб позбавитися охарае (очиститися від скверни), здійснюється проведення ритуалу та підношення божеству. Характерним в синто є поділ божества. Божества можуть бути добрими і злими, благими та шкідливими, приносячи віруючій людині користь в момент відправи правильного обряду.
Порушення правил спілкування з божеством камі має здатність розгнівити божество і приводить до помсти з його сторони (татаре). Але в таких випадках передбачені ритуальні дії з умиротворення. Камі вшановують священники- синтоїсти у святилищах, які називаються ясіро або ж дзіндзя. По всій Японії задіяні 80 000 таких святилищ. У синтоїстів існують особливі релігійні церемонії – мацурі, котрі поєднуються зі святкуванням. Мацурі – невід’ємна частина повсякденного японського життя, втратила свій сакральний смисл.
Коли японці зустрілися з буддизмом, вирахувати неможливо, однак згідно стародавньої хроніки можна припустити, що таку підтримку вчення будди отримує у 538 році. Правитель стародавньої корейської держави Пекче надіслав імператору Японії статуетку Будди для шанування. Це призвело до дискусії придворних чи належить сповідувати буддизм. Імператор звелів, щоб спробували його вшановувати. Коли провели буддійські обряди, то виникли хвороби. Чиновники говорили, що причиною хворіб є Будда, викинули його в канаву. Після цього їх спіткало стихійне лихо. Почалася пожежа в імператорській резиденції. Відразу думка, щодо Будди змінилася.
Тепер до «нового божества» відносилися належно із вшануванням та поклонінням. На ранніх етапах віра в Будду мало в чому відрізнялася від віри в божество – камі. Синкретичність релігійних поглядів та віротерпимість – постійні характеристики японської культури та суспільства. Ми не можемо говорити про єдиний правильний варіант буддійського вчення через представлені в Японії різні школи, які за доктринальним та ритуальним аспектом відрізняються.
Соціологічне опитування 2010 року підтверджує дані, за якими сто з лишнім мільйонів чоловік є прихильниками синтоїзму, вісімдесят п’ять мільйонів – буддизму, 1,9 мільйонів – християнства. Потрібно враховувати те, що на той момент загальна чисельність японського населення складала 128 000 000 чоловік. Така ситуація є немислимою для західної культури, але природною для самої Японії.
Будучи християнином, японець міг спокійно приймати участь у святкуваннях і попросити у Тендзіна – божества, яке є покровителем освіти та науковців, при екзаменаційній здачі. Не дивлячись на різницю в ритуалах та доктринах, японський синтоїзм з буддизмом мають спільні невеликі риси.
Сюди відносимо політеїзм, з відсутністю канонічного тексту, розвинений культ предків, наявні місцеві культи, тісний взаємозв’язок ритуалу та аграрного циклу, домінуюча школа відсутня, гендзе ріяку (установку на вилучення вигоди у цьому світі). Звичайно, що відмінностей між синтоїзмом та буддизмом багато.
У середньовічний період починає складатися поділ ритуального обов’язку між монахами –буддистами та жрецями – синтоїстами, який зберігається принаймні до цього часу. Коли народжується дитина, то над нею звершується синтоїстський обряд. Поховальні обряди за звичай проводяться буддійськими монахами.
Не менш важливий факт у самому похованні тіла людини. Подібно ж як і в православ’ї померлого ховають на третій день, а до того часу проводять сам обряд відспівування, всенічного бдіння біля гробу. А сам день поховання робили «небесні похорони», утилізуючи тіло – віддавали птахам та іншим тваринам.
Пегас
