Історія релігій

Культура та релігія Японії

Культура традиційної Японії є самобутньою. Японське мистецтво формувалося за рахунок рідної природної краси, котру ще з давніх-давен сприймали як досконалу, божественне творіння. Естетичні принципи Японії формуються внаслідок впливу трьох релігій, таких як синтоїзм, конфуціанство, буддизм.

Розвиток культури визначають саме принципи та традиції трьох доктрин, з японською мораллю та звичаями. Поклоніння природі водночас означає синтез японців з нею, життя в гармонії, повага її величності. Така гармонія насправді є простою, природньою, стриманою, з витонченим смаком, філософією дзен-буддизму, постулатами синто, що надає обожествленості природі речей та явищам навколишнього світу, котрі сьогодні надихають японських майстрів.

Культура та релігія Японії

Не дивлячись на еволюцію Японії з феодального ладу, на сьогодні в країні елітаризм. Зазнали скасування титули та аристократія в період Другої світової війни, а тому члени, котрі носять імператорське прізвище по монархічній лінії можуть поєднуватися у шлюбі з простолюдинами.

Визначення класу здійснюється за посадою та освітою. Японська еліта представлена людьми, котрі зосереджують свою роботу в урядовому міністерстві, великій корпорації, престижній компанії. Японці практикують релігію.

Особливість цієї країни у тому, шо релігія по суті є синкретичною (поєднує різні релігії) і віднесена до політеїзму. Релігія почала ставати засобом звернення людини до божества аби воно послало усіх у бізнес-справі, вступних іспитах, дало видужання хворому, легких пологів. У японському будинку облаштовувалися вівтарі буддистського або ж синтоїстського типу.

Також сильний вплив на традиційну релігію японців у VI столітті нашої ери  здійснило конфуціанство, так як вважалося третьою неофіційною релігією, стосуючись моральності, соціального устрою. Важливою єднальною ланкою  японського соціуму  стають вірування, сімейні цінності, пристрасність до важкої праці, звичка підпорядковувати суспільним інтересам свої особисті. Більшість жінок мають мету – народжування та виховання дітей, чоловіки – будівництво кар’єри, так як робота сприймається ними як складова особистості.

Проте і ця система мала тріщини. В чому вони спостерігалися? Насамперед в сумніву молоді щодо вигоди та цінності самопожертвування як такого. Якщо раніше японська сім’я жила разом, то сьогодні молода сімейна пара бажає жити окремо від батьків. Першими, хто відходять від традицій спілкування після роботи та виділення часу сім’ї є чоловіки.

До інших показників в суспільстві відносяться найчастіші розлучення, стабільність росту якого вже спостерігається та збільшення незаміжніх жінок, котрі відмовляються від шлюбу так як партнера з особистими якостями, який би їм підходив не знаходять. Те, що в західній тенденції ми називаємо феміністичним рухом є відображенням в Японії.

Рівень народжуваності в Японії низький. На сім’ю  припадає 1,5 новонароджених, що є недостатнім показником для самої країни. Нація старіє, що видно по кількості людей похилого віку, залежних від держави. Тут винні не стільки як жінки, а ті, що не виявляють бажання виходити заміж. А ще іншою причиною  постає дорого оплачувана освіта і утисненні умови життя.

До культурного життя японців  можна віднести спорт, котрий сприймають як розвагу.

Традиційні види спорту – це культурна, духовна , естетична складова  японців. Традиційними видами спортивної японської культури вважається кюдо, кендо, карате, айкідо. Національним видом спорту як ритуалу добірного врожаю є сумо.  Більшість не японців прихильні до сумо. А після з’явився професійний бейсбол, із традиційних розваг: запуск літніх феєрверків, милування кленом, снігом, місяцем (останнє відображається в літературі та мистецтві, поезії, особистому щоденнику, ранній творчості періоду Хейян, гравюрах періоду Едо).

Візити гейш та патронів до віддалених гарячих джерел лягли в основу написання  унікального твору Кавабати Ясунарі – лауреата Нобелівської премії в літературі. Найбільшу естетичну насолоду отримують  від розквітаючої сакури, яка водночас дивує і зачаровує іноземців. Милування нею проводиться усією Японією. Сакура – символ вдачі, що нагадує іншим про непостійну красу цього мінливого світу.

Тяжінні до інновацій та розвитку не поглинули духовний спадок та природну граціозність. У більшості мандрівників вже після своєї поїздки говорять по гостинність та великодушність японців, що для тих є другою натурою. У попередньому вище сказаному тексті також зазначалося про гейш. У 1997 році  після ознайомлення  з романом Артура Голдена «Мемуари Гейші» піднялася хвиля інтересу щодо представниці японської культури. За звичай західноєвропейський світ сприймав гейш як представниць легкої поведінки, які надають свої пристрасні втіхи охочим, такий вид професії існував в епоху середньовіччя.

В тім яв виявилося потім гейші – це звичайні японські артистки, які люблять розважати публіку танцями, співами,  проведенням чайної церемонії, бесіди. І в перекладі з японської мови  слово «гейша» означає – людина мистецтва. Початкові  гейші називаються японською  мовою  «майко».

Серед основних культурних центрів  гейш варто виділити  місто Кіото, Осаку, Токіо, адже виникли вони ще у XVІІ столітті. Від початку роль гейш грали чоловіки, це в основному ті, хто займався акторською та музичною діяльністю в театрі кабукі, а вже пізніше стали жінки. Золотою добою гейш можна  вважати ХІХ століття, саме так створювалися зірки, музи для поетів з художниками.

За звичай гейші працювали в чайних будинках та традиційних ресторанах Японії, тут вона  виступає як господарка на вечірці, розважаючи щедрих гостей – чоловіків, вдаючись до флірту, зберігаючи жіночу гідність, в рамках правил. Уся її робота  входить у погодинну оплату. Для одних вони є талановитими охоронцями національної японської традиції, інших – повії. Як тільки появилася ця професія на законодавчому рівні було заборонено жінкам надавати сексуальні послуги за гроші.

Так у першій половині 20-х років ХХ столітті їхня чисельність складала 80 000, сьогодні – не перевершує тисячі, в самому Кіото – 100. На жаль Захід спотворив образ гейші в японській культурі, оскільки і сам їх в дійсності не бачив. Тим не менше вони самі допускаються великої помилки щодо них.

Від  культури гейш переходимо до спортивної. Як вже було раніше зазначено, спортивна культура представлена одним із національних видів двоєборства – сумо. Найчастіше їх могли влаштовувати, коли проводилися фестивалі, релігійні свята в синтоїстських храмах. Турніри з сумо проходять щорічно і тривають 15 днів. Проводять турніри у січні, травні, вересні у місті Токіо,  навесні – в Осаці, влітку – Нагої, восени – Фукуоці.

Дзюдо – самозахисне  мистецтво, в якому один із бійців  намагається використати силу противника для своєї мети. Тренувальними центром є Кодокан, що в столиці Японії. Кендо – вид японського фехтування. Відбувається він за участю бійців, одягнених  у щільну захисну одежу та маски, що тримають бамбукові мечі в руках. Найкращим місцем такого виду спорту стає Ніппон Будокан Холл. І ще один вид спорту – карате. Даний вид боротьби створювався селянами на острові Окінава, адже згідно державного закону заборонялося носити зброю. У чому ж полягав вид боротьби?

Необхідно невтомно працювати, щоб досягти бажаного результату, а тому для цього майстри карате  тренують концентрацію енергії, направляючи її в руки та ноги і з легкість розбивають  одним ударом декілька цеглин або ж дошок.

Останнім видом спорту є айкідо. Японці дуже цінять цей вид бойового мистецтва, адже від допомагає борцеві фізично вдосконалитись. А ще крім айкідо знаходимо кюдо – стрільбу із лука, яка по суті є завершальний видом національного спорті в японців. Учасники мають притримуватися суворих правил та вимог до духовного вдосконалення в кюдо. До національного виду спорту відносять ще й бейсбол. Головний найбільший стадіон розташований на території парку розваг Коракуен на стадіоні Токіо Доум.

До японської культури відносимо архітектуру та скульптуру. Міцним імпульсом, що слугував власне  самому розвитку архітектури став буддизм, котрий звісно прийняв буддизм. До того ж Японія мала хороший орієнтир в архітектурі ХІХ століття – Китай. Японським зодчим вдавалося перетворити заморський зразок  в японський шедевр. Добуддійську японську архітектуру представляють святилища синтоїстів: Ісе та Ідзумо.

Їхні форми стали орієнтиром в реставрації японських синтоїстських святилищ у ХІХ столітті. Характерною рисою цих святилищ є ворота торі, котрими позначається священна територія. До одного із таких символів, що стоїть у воді торі відноситься святилище Іцукусіма (західна частина міста Хіросіма).

Найдавнішим буддійським монастирем Японії виступає Хюрюдзі з десятками давніх побудов , унікальних фресок, безцінної скульптурної колекції. Найбільш шанованим монастирем є Тодайцзі , з головним храмом, названим на честь Будди «Дайбуцуден» (датується XVІІІ століттям).

Японську культуру представляє скульптурне мистецтво. У скульптурному мистецтві використовувалося дерево, а потім бронзу для виготовлення гігантських Буд в храмі Тодайдзі (Нар, Камакур). Не вдалося прижитися кам’яній та глиняній скульптурі, лише Паранірвані Будди в пагоді при монастирі  Хюрюдзі.  І лише з поширення буддизму в Японії створюється храмова скульптура.

Пегас  

Яка твоя реакція?

Радість
4
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
1

Интересно почитать:

Также в категории:Історія релігій