Народився на початку травня 1879 року в місті Полтава. В Полтавській семінарії здобув духовну освіту, з якої був вирахуваний. У 1900 році вступає до РУП (революційної української партії ). Тримається ліво націоналістичної лінії. Діяльність журналіста розпочав у 1902 році. Працює в «Літературно-науковому віснику» (періодика, яка виходила в Австро-Угорщині). На той час журнал належав головному редактору Михайлу Грушевському. Перша публікація Петлюри стосувалася становища народної освіти на Полтавщині.
Симон займався революційною агітацією, за яку майже не поплатився ув’язненням, змушений переїздити на Кубань. У місті Єкатеринодар розпочав викладацьку діяльність, працює у якості асистента- дослідника при Російській академії наук Ф. Щербини, над фундаментальною працею «Історія Кубанського Козацького Війська». Робота була схвалена самим Щербиною. Петлюра публікується в таких львівських журналах як «Хороша новина» та «Праця».
Він опублікував статтю про відомого кубанського історика, що входив в статистичний комітет, Кавказьку археографічну комісію Феліцина. більше як два роки перебував на Кубані. В місті Києві долучається до революційної української партії. За ним постійно стежить поліція, Симон мігрує до Львова. Налагоджує тісні взаємовідносини з Іваном Франком та Михайлом Грушевським. Стає вільним слухачем курсів Підпільного українського університету, в якому викладали видатні представники галицької інтелігенції.
Амністований Петлюра у 1905 році повертається до Києва, в якому безпосередньо приймає участь у ІІ з’їзді української партії. Розкол РУП привів до новоутвореної української соціал-демократичної робітничої партії. Петлюру обирають в Центральний комітет. У 1906 році – в Петербурзі редагується щомісячник «Вільна Україна», а вже у 1907 — журнал «Слово». З 1905 по 1907 роки стає очільником загону єврейської самооборони міста Полтава. Після свого одруження в 1911 році, у 1914 році займає посаду бухгалтера в Москві.
Його не сприймали в Москві, звинувативши у русофільстві. Наприклад Винниченко займав протилежну позицію, стверджуючи що журнал «Українське життя» впроваджує пропаганду, закидаючи гасло відстоювання боротьби за Росію Петлюрі. Зрозуміло, що ця критика негативно вплинула на діяльність майбутнього українського військового міністра. Квітень 1917 року – обирається головою Української фронтової ради.
На початку травня 1917 року — учасник Всеукраїнського військового з’їзду. Дев’ятсот делегатів (враховуючи не тільки Україну, а й всю Російську імперію) прибули на цей з’їзд. Він викликав супротив зі сторони двох течій українського національного руху. Сюди відносилися соціалісти – автономісти та самостійники. Висувалася кандидатура Миколи Міхновського як організатора українського військового руху. Соціалісти висунули Симона Петлюру. Таким чином прийшли до висновку: обиратися має не голова з’їзду, а президіум.
Фронтову частину представляв Петлюра, в тилову – Міхновський, Центральну Раду – Винниченко, Балтійський флот – матрос Грамотний, місце почесного голови з’їзду зайняв Грушевський. Спочатку невеликий відсоток більшості голосів було віддано за Петлюру, саме він увійшов як член військового з’їзду на постійній основі. Він досягнув успіхів у військовій кар’єрі, за що був обраний голово. УГВК (українського генерального військового комітету). Займається політичною діяльністю. Входить до складу Центральної ради. Очолював засідання з цікавими тематичними доповідями: «Про націоналізацію армії» і «Про питання просвітництва». Ним була дана пропозиція навчати українських солдат та перевести військовий устав, військові училища на рідну українську мову.
Перевагу в Центральній раді мали соціалісти – автономісти, заперечуючи те, що створювати силові структури непотрібно. Грушевський же ш вважав, що революція це не вихід, необхідний еволюційний, мирний шлях. Винниченко на відміну від інших відстоював ідею марксизму, відкидаючи націоналізацію армії. В ході таких перипетій було прийнято резолюцію «Про українську народну міліцію» як армію народу, в обовязки якої входить інтересів та народного права. Петлюра не йшов на компроміс з Винниченком, прагматично, раціонально, адекватно зміг оцінити загальнополітичну ситуацію. Резолюція з’їзду торкалася питання вимоги до Тимчасового уряду оголосити акт національно – територіальної автономної України.
Ідея українізації армії була відкинута військовим міністром Керенським. Не знайшовши спільної точки дотику, делегація повертається в місто Київ. УГВК приступає до роботи по формуванню національного війська. Генеральний військовий комітет створює ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд.
І Універсалом Центральної ради було проголошено національно-територіальну автономію України в складі Росії. Петлюрі вдалося налагодити зв’язки із Південно – Західним та Румунським фронтом. Петлюру обирають генеральним секретарем з військових справ. До Києва приїздить Керенський з делегацією Тимчасового уряду для налагодження відносин з Центральною радою. Потім був прийняти й ІІ Універсал.
7 листопада 1917 року – відбулося повстання більшовиків у Петрограді, внаслідок чого Тимчасовий уряд був скинутий. 20 листопада – Мала рада приймає ІІІ Універсал, яким визначалося , що створюється Українська Народна Республіка.
Українська центральна рада була поставлена в незручне для неї становище, крім військових обов’язків перед Антантою, поспішали якомога швидше формувати національну армію – атрибут та гарантію державності. На 4 грудня в Україну прибули із різних фронтів підрозділи військових округів, які вже були українізовані. В тім процес українізації був надто повільним через транспортну проблему, заповнення фронтових дільниць українізованими частинами, що їх залишали.
Петлюра досить мудро вчинив у ситуації пропуску радянських військ на річку Дон. Адже Лев Троцький сподівався на військову підтримку УНР у протистоянні з білокозаками Каледіним та Дутовим, натомість отримав відмову Петлюри, натомість шукаючи шляхи укладення угоди з керівництвом Дону. Генерал Щербачьов 9 грудня провів блискучу військову операцію на Руминському фронті, встановивши перемир’я між російсько –румунськими та німецько – австрійськими військами. Це дало можливість генералу придушити більшовицький вплив в самій армії.
В тім чи могла Центральна рада та Генеральний секретаріат УНР знати, що усе може обернутися інакше: восьма армія румунського фронту не визнає своє приналежності до української народної республіки. З’їзд Південно-Західного фронту вирішив не підпорядковуватися українській владі. Хто ж знав чим могла б обернутися неправильна і не чітко сформована політика рад. В результаті наступу другого гвардійського армійського корпусу Петлюрою був відданий наказ по розбиранню залізничного полотна, блокуванню вузлових станцій, роззброєнню військових частин. Завдання виконав генерал армії Павло Скоропадський, командир першого українського корпусу, не даючи жодної можливості противнику проникнути в столицю. Перевірки по роззброєнню відбувалися в десятьох містах України, а вчотирьох – виявлені підозри у змові місцевих рад. З 17 по 24 грудня, згідно наказу Симона Петлюри розпочалися реальні чистки: генералу Щербачьову вдалося захопити штаб Румунського та Південно – Західного фронту, армії, полки, арештовувалися члени Військово – революційних комітетів, комісари –більшовики підлягали розстрілу.
Винниченко звинувачував у конфлікті між УНР і Раднаркомом Симона Петлюру, який відмовився від ідеї створення народної міліції, пропонуючи іншу. Виявилося що дії радянських військ були спрямовані на призупинення діяльності Центральної ради в Києві з однієї сторони – Муравйовим, а з іншої – отримання переваги на Дону Антоновим – Овсієнко. Непорозуміння з Центральною радою 31 грудня 1917 року призвели до відставки Петлюри як генерального секретаря військових справ, натомість призначили Миколу Порша. 29 квітня 1918 року після вдалої військової операції по захопленні Києва, Скоропадського обирають гетьманом України.
25 травня 1926 року Симона Петлюру вбивають . У Францію був спеціально підісланий агент ОДПУ Самуїл Шварцбард з Ізмаїлу для того, щоб ліквідувати українського військового і політичного діяча за наказом Леніна і вище стоячих осіб Москви: Сталіна, з покладенням цього важливого завдання на Дзержинського та Трилісера як представників ЧК. Петлюру поховали на місцевому кладовищі у Франції.
Богдан Пегас
