Перше ніж перейти до цих понять, намагатимемося дати їм правильне визначення. У філософській пропедевтиці, історії філософії ці поняття є присутніми. Якщо ж візьмемо термін « свідомість», то відразу у нашій асоціативному мисленні виникне думка, що так називається вища форма відображення об’єктивної картини реальності через людську психіку. Проблемою двох понять як співвідношень думки зі словом займалися від самого початку перші античні філософи: Анаксімандр, Геракліт , Парменід, Платон і Арістотель. Постановка цієї проблеми полягала в обумовленості мови висловлювати або ж формулювати думки.Думка або ж інакше кажучи саме мислення сприймалося давньогрецькими філософами як щось нероздільно пов’язане з мовою. Для сучасної філософії важливими є проблеми, що тісно пов’язані з аналізом мови, її взаємовідносинами з мисленням, пізнанням, дійсністю. Самі ж проблеми знайшли своє вираження у ХІХ столітті і продовжували існувати в одному із напрямків філософії ХХ століття, що отримав назву «філософія мови». філософський напрям було започатковано німецьким мовознавцем, філософом Вільгельмом Гумбольдтом.
Ним було розроблено лінгвістичну концепцію, у якій особливе місце відводиться вченню про подібність духу народу та мови. Якщо ми візьмемо до прикладу філософію Шеллінга, то побачимо, що головним її підгрунттям є тотожність духа і природи. Тому ідею тотожності Шеллінг вважає як основну проблему філософії. Гумбольдт підійшов до розуміння мови по – іншому, стверджуючи про мову, яка може виступати як суб’єктивний чинник по відношенню до пізнаваного, а також є об’єктивною, бо спрямована до людини. У його поглядах суб’єктивний характер людства є об’єктивним, сталим, повинен бути осягнутим через суб’єктивний шлях мовної спорідненості з наближенням до нього. Стоїть завдання — відокремлення суб’єктивного і абсолютне виокремлення із нього об’єкта.
Наступницею філософії мови стала сформована у ХХ столітті в Англії та Північній Америці течія під назвою «лінгвістична філософія». Її ідеологом став австрійський філософ Людвіг Вітґенштайн, основоположниками ж вважалися Джон Остін та Райл Гілберт. У філософському напрямку продемонстровано чіткий аналіз проблеми того як структури мови утворюють думку, невід’ємну від неї; чи можливо почати жити згідно цього закону, відриваючись від реальності. Саме тому на думку послідовників лінгвістичної школи з гіпостазіровання таких мовних понять «буття», «душа», «дух», «свідомість» власне і виникли проблеми філософії.
Робилися навіть спроби для подолання філософських проблем, зводячи усю філософію до аналізу, критики мови. Постає питання: що таке мова і чи має вона пряме відношення до людини — мислячого, інтелектуального, пізнавального суб’єкта об’єктивної дійсності? Мовою слід вважати ні що інше як систему знаків, які собою передають живе спілкування з іншими , мислення та висловлення людини. А тому пізнання світу втілюється за допомоги мови, так як й ній об’єктивується самосвідомість індивідуума. Мова — специфічний суспільний засіб за допомогою якого інформація може зберігатися і передаватися, керує людською поведінкою. Наприклад Фрідріх Енгельс вбачав у мові суспільно-історичне явище, засіб за допомогою якого об’єктивується ідеальне у відірвані від неї (мови). З погляду матеріалізму чітко видно виникнення мови одночасно із соціумом і сторичному процесі трудової діяльності первісної людини.
Членороздільна мова стала міцним засобом для подальшого розвитку людства, суспільства та свідомості. Разом з тим, мова стала специфічною формою людини для того, щоб передати увесь соціальний досвід, культурні норми, традиції для наступних поколінь. Історія мови тісно пов’язана із соціальною спільнотою як єдиним її носієм (мовний колектив) . Мова допомагає людині описати цілісність світу, його предмети, людську поведінку. Аспекти мови ретельно вивчаються різними науковими дисциплінами: лінгвістикою, логікою, психологією, антропологією, історією культури, літературознавством, соціологією, семіотикою і іншими.
Богдан Стрикалюк
