Іван народився 24 червня 1542 року у Фонтіверосі, Іспанія, в скромній родині. Його дитинство було позначене бідністю, що гартувала його характер і спонукала до глибоких духовних роздумів. У юності Іван вирішив присвятити себе духовному життю, і вже в 1563 році вступив до ордену кармелітів у Медіні-дель-Кампо. Після завершення духовної підготовки він став священником у 1567 році. Саме тоді він зустрів святу Терезу Авільську, відому містичку, яка на той час розпочала реформу кармелітського ордену.
Тереза Авільська, будучи духовною наставницею Івана, побачила в ньому людину з глибоким містичним покликанням і великим прагненням до аскези. Вона звернулася до нього за допомогою у відновленні первісного духу кармелітського життя, який включав строгий аскетичний і споглядальний характер. У 1568 році Іван заснував перший монастир босих кармелітів у Дуруело, що стало початком нового етапу для кармелітського ордену.
Реформа, яку вони разом з Терезою впроваджували, націлювалася на повернення до простоти, молитви та суворої дисципліни. Це викликало спротив серед традиційних кармелітів, і саме через ці конфлікти Іван двічі був ув’язнений: вперше у 1576 році, а потім у 1577 році в Толедо.
Перебування в тюремному ув’язненні стало для Івана великим випробуванням, але водночас і моментом глибокого духовного прозріння. Саме в цей період він написав свої найвідоміші містичні твори, зокрема «Темну ніч душі» та «Духовну пісню». Його поезія не лише передає містичний досвід, але й надає йому поетичного забарвлення, що робить її унікальною в іспанській літературі.
Основою містичної концепції Івана є поняття «темної ночі душі», через яку людина проходить шлях очищення від всіх земних прив’язаностей та світських відволікань. Він описав це як важкий, але необхідний етап на шляху до злиття з Богом. В його праці «Живе полум’я любові» Іван досягнув вершини вираження любові як взаємного обміну між душею і Богом, що запалює в людині божественний вогонь, який не погасає.
Іван від Хреста глибоко вивчав містичний досвід як самопізнання та єднання з божественним світлом. Його схеми містичного підйому описують шлях душі від фізичного світу до абсолютної духовної чистоти. У цих духовних подорожах йому допомагала філософія святого Фоми Аквінського, чиї праці стали фундаментом для теологічних міркувань Івана.
У 1585 році Івана призначили вікарієм провінціалу Андалусії, де він продовжив свою реформаторську діяльність. Однак ближче до кінця життя через нові розбіжності в ордені Іван усамітнився, прагнучи до внутрішнього спокою та тиші. Він помер 14 грудня 1591 року в місті Убеда, залишивши за собою велику духовну спадщину, яка вплинула на цілі покоління містиків і богословів. Його канонізували у 1726 році, а свято відзначають щорічно 14 грудня.
Іван Гудзенко
