Чернецтво, Афон і духовне формування
Протягом 25 років Палама жив як чернець, споглядаючи Святе Письмо і твори Отців Церкви. Під впливом свого духовного наставника він практикував ісихазм глибоку форму споглядальної молитви, що поєднує постійну Ісусову молитву, дихальну дисципліну та тілесну поставу. Цей аскетичний метод, який укорінився на Афоні, мав на меті досягнення безпосереднього єднання з Божественною енергією через досвід «нетварного світла» тієї самої слави, яку бачили апостоли на Фаворській горі під час Преображення.
Однак вторгнення турків у 1320-х роках змусило Паламу залишити Афон і переселитися до Салонік та Македонії. У 1326 році він був висвячений на священика, а згодом оселився у віддаленому скиті разом із групою учнів. Приблизно в 1335 році його обрали ігуменом одного з монастирів, але через надмірну суворість його духовного режиму він залишив посаду і повернувся до громади Святого Сави на Афоні.
Полеміка з Варлаамом і оборона ісихазму
У 1330-х роках постать Палами набуває ширшого значення через його участь у тривалому й інтелектуально складному богословському конфлікті. Його опонентом став Варлаам Калабрійський — освічений монах з Італії, що відвідував православні монастирі у пошуках філософських диспутів. Варлаам, прибічник раціоналізму та скептицизму, стверджував, що містичне пізнання Бога є недоступним людському розуму навіть у метафоричній формі. Він висміював ісихазм як духовну оману, кепкуючи з фізичних практик ченців і називаючи їх «омфалопсихої» людьми, що нібито моляться, дивлячись на свій пупок.
Григорій Палама відповів серією глибоких богословських трактатів, найвідомішим із яких стала «Апологія святих ісихастів» або «Тріади» (1338). У цьому творі він чітко розмежував сутність Бога (яка лишається недоступною) і Його енергії (які можуть бути досвідчені через молитву й освячене життя). Палама стверджував, що через благодать і аскетичну практику людська душа може вступити в справжнє єднання з нетварним світлом Божества, що не суперечить ані розуму, ані вірі.
Єпископство та канонізація
У 1347 році Паламу було призначено архієпископом Солуні, другого за значенням міста Візантійської імперії. Його богослов’я, яке викликало спочатку критику, поступово було визнане основою православної містики. Він активно брав участь у церковному житті, виступав за духовне оновлення монашества й захищав ісихастів від обвинувачень у єресі.
Помер він у 1359 році, а вже у 1368 році був офіційно канонізований Православною Церквою, яка визнала його «Отцем і Вчителем Церкви». День його пам’яті вшановується 14 листопада, а в православному календарі також у другу неділю Великого посту, що отримала назву «Неділя святого Григорія Палами».
Іван Гудзенко
