В ньому виділяють лінгвістичний структуралізм Сосюра, антропологічний структуралізм Клода Леві – Стросса, психологічний – Едварда Тіченера. Засновником структуралізму вважають швейцарського лінгвіста Сосюра. Сосюр намагається ввести різницю реальних актів висловлювання, які лежать в основі лінгвістичної системи, якою людина володіє при вивченні мови.
Ф. Сосюр доводив, що лінгвістика повинна стати єдиною системою, за допомогою якої можна описати структуру шляхом визначення певних елементів в термінах (поняттях) і їх співвідношеннях. Основну свою увагу лінгвістика привертала в історичній еволюції елементів мови. Філософ настоює на тому, що синхронічна лінгвістика повинна отримати пріоритет над історичною лінгвістикою.
Якщо ж мова розглядається як система знаків, то в структурній лінгвістиці вона постає комбінованими правилами, які дають змогу керувати побудовою мовної послідовності. Лінгвістика стала площиною науки, її структурні ідеї поширилися у різних країнах, займаючи відповідне становище.
У Центральній та Східній Європі важливе значення мали ідеї польського та російського науковців Бодуена і Куртуньє. Їх також відносять до числа засновників структуралізму. Таким чином в Швейцарії утворюється школа структуралізму в Женев’єві, в Данії – Копенгагенська школа, а в Чехсловаччині сформувався лінгвістичний гурток.
Богдан Стрикалюк