Страбон походив із знатного роду в Понті. Його материнська лінія була пов’язана з аристократією, представники якої служили при дворі Мітрідата V Евергета (бл. 150–120 рр. до н. е.) і Мітрідата VI Євпатора, одного з найвідоміших супротивників Риму в елліністичну епоху. Освіту він здобув під керівництвом видатних учителів свого часу. Першим наставником був Арістодем — майстер риторики з міста Ніса в Малій Азії, який виховував синів Помпея Великого.
Близько 44 року до н. е. Страбон вирушив до Риму, де навчався у Тиранніона — колишнього наставника Цицерона, а також у Ксенарха. Обидва належали до аристотелівської школи, і під їхнім впливом Страбон сформував глибоке розуміння логіки, натурфілософії та географічної методології. Згодом важливу роль у його інтелектуальному становленні відіграв Афінодор, стоїк і вихователь Октавіана Августа, який сприяв зацікавленню Страбона стоїчною філософією. Стоїцизм, із його вченням про єдиний божественний розум, що пронизує весь космос, справив глибокий вплив на світогляд ученого.
Подорожі та перші праці
Під час свого тривалого перебування в Римі, що тривало щонайменше до 31 року до н. е., Страбон створив свою першу масштабну працю — «Історичні нариси» (Historika hypomnemata). Цей твір складався з 47 книг і був задуманий як продовження «Історії» Полібія. Хоча текст дійшов до нас лише у фрагментах, відомо, що в ньому описувалася історія елліністичного світу від 145 року до н. е. — часу завоювання Греції римлянами до битви при Акції (31 р. до н. е.) або початку правління Августа (27 р. до н. е.).
«Історичні нариси» поєднували елементи історії, географії та політичної філософії, показуючи, як зміни в геополітичному просторі впливали на культурний розвиток народів. Такий підхід був новаторським для античної історіографії й згодом вплинув на структуру його головного твору — «Географії».
Подорож до Єгипту та участь у наукових експедиціях
У 29 році до н. е. Страбон вирушив у подорож Егейським морем. Він відвідав острів Ярос (нині Ярос або Нісос) і Коринф, де мав нагоду зустрітися з імператором Августом. Через кілька років, близько 25–24 року до н. е., він приєднався до експедиції Елія Галла, префекта Єгипту, який вирушив із військовою місією до Аравії. Під час цієї подорожі Страбон піднявся річкою Ніл аж до острова Філи, збираючи відомості про природу, архітектуру й звичаї єгиптян. Ці спостереження згодом стали основою для описів Єгипту в його «Географії».
Після повернення до Риму про Страбона майже не згадують протягом кількох десятиліть. Відомо, що він був присутній на тріумфі Германіка Цезаря у 17 році н. е., а останні роки життя присвятив написанню та редагуванню головної праці свого життя.
«Географія» — вершина античної науки
Найвидатнішим твором Страбона стала «Географія» — 17-томна енциклопедія, у якій описано весь відомий тоді світ. Вона містить не лише географічні дані, а й відомості про історію, політику, етнографію, міфологію та природні умови різних регіонів. Страбон прагнув показати, як географічне середовище впливає на розвиток суспільства і держави.
Твір охоплює території від Британії та Іберії до Індії, від Скіфії до Ефіопії. Автор послуговувався власними спостереженнями, а також даними своїх попередників — Ератосфена, Посідонія, Полібія та інших учених елліністичної доби. В «Географії» він поєднав точність опису з філософським аналізом, створивши синтез знання, який став основою для подальшого розвитку античної та середньовічної картографії.
Страбон помер після 21 року н. е., залишивши по собі інтелектуальну спадщину, що поєднала елліністичну традицію з римським прагматизмом. Його «Географія» збереглася повністю — виняток серед античних наукових текстів і стала безцінним джерелом для вчених епохи Відродження, Нового часу та сучасних істориків античності.
Іван Гудзенко
