Такі священні місця часто були певним чином підготовлені. У більш природних місцях це може бути трохи більше, ніж галявина, але ближче до міських місць вони можуть мати спеціально побудовані земляні укріплення, ритуальні ворота, святині та храми. Ймовірно, кельти також використовували мегалітичні споруди, які були створені століттями раніше, але потім вони розробили власну унікальну релігійну архітектуру. Одним із типів кельтських священних місць була розчищена площа квадратної або прямокутної форми, оточена земляними укріпленнями. По периметру простір мав вал, зовнішній рів і одну браму (найчастіше зі східного боку). У голий священний простір часто вбивали дерев’яні стовпи, імовірно, для підтримки ряду критих конструкцій та для різьблення символів і зображень. У деяких були викопані глибокі шахти, куди клали жертви. Уламки кераміки в цих шахтах найчастіше датуються II і I століттями до нашої ери.
Кам’яні храми вперше з’явилися у кельтів у 4 столітті до нашої ери. Типово монументальні дверні прорізи, прикрашені рельєфами та розписом, дах робили із соломи або переплетених гілок, які потім покривали глиною та вапном. У кельтів голова вважалася домівкою душі, тому не дивно, що маски були звичайною прикрасою храмів і навіть справжні людські голови, взяті з жертвоприношень. Після римського завоювання кельтські храми часто приймали конструктивні риси класичної архітектури.
На священних місцях встановлювали статуї та витвори мистецтва, що зображували богів, особливо високі дерев’яні, часто безвиразні фігури з металевими торками та зображеннями голів. Богів зазвичай не зображували в камені до римського завоювання, періоду, коли також бачили стоячі камені, висічені в колонах і куполах і прикрашені рельєфами голів і рослинними візерунками. Усі ці споруди та обряди свідчать про високий рівень духовності та культурного розвитку кельтського народу, дозволяючи нам краще зрозуміти їхнє ставлення до природи та надприродного.
Альона Дмитрук
