Старенька монахиня (притча)

Старенька монахиня поселилася в одному із сіл. У пустій хатині, яка була настільки стара, що, наче намагаючись розказати господині про свій вік, досить глибоко осіла в землю. Ніхто навіть не брався визначити, котра з них старша. Попри те всі односельці частенько відвідували цю оселю, бо любили сестру Марту. Кожен приносив невеличкі гостинці, які сестра відносила бідним та одиноким, а гроші давала на церкви і монастирі. Якось одна з жінок, не витерпівши, запитала:

– Сестро, чому ви все віддаєте тим, хто вам ніколи цього не поверне? Навіть капустину віддали найязикатішій Марії, яку в селі ніхто не любить.

Монахиня розгорнула Біблію і прочитала: «Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, будете Всевишнього синами, бо Він

благий…»

Часом ми даруємо і даємо, знаючи, що воно нам якимось чином окупиться. І, звичайно, так і маємо, але маємо тільки матеріальне, тому що думали тільки про матеріальне і забули про духовне.

Юлія Головчин