Перш ніж дати обґрунтовану відповідь на предмет того, ким або чим є самогубство, спочатку з’ясуємо, які його первинні причини, а також чому цей феномен такий розповсюджений. В даному контексті, подамо самогубство як умисне заподіяння власному життю, спричинення власної смерті, в більшості випадків вчинене з відчаю, апатії, депресії, шизофренії тощо. Більшість фахівців у галузі соціальної психології відносять суїцидальність до психічних розладів.

У багатьох випадках люди мають суїцидальну латентність або вчиняють самогубство, оскільки не бачать іншого виходу (хоча я достатньо переконана, що вихід  і наявна кількість альтернатив, щоб зарадити ситуації більш ніж достатня).  Життя людей, що марять думками про суїцид, як правило сповнене відчаєм, сумом та відсутністю сенсо-життєвого осердя, від якого можна було б формувати власні пріоритети , цінності, і мету життя. Можна було б таким особам порадити менше асоціальності, ба навпаки – проявляти активну соціальну позицію: завести нові знайомства, друзів, змінити рід діяльності або зайнятись волонтерською роботою.

Соціальна проблема суїцидальності

Згідно статистичних даних, щороку від 800 тис до мільйона осіб помирають через скоєння самогубства, що складає близько 1/10 частину від причин усіх смертей в усьому світі. Якщо задуматись, цифри справді вражають! Більш ніж переконана, що велике кількість людей з цього числа не міркували над тим, що такими діями завдають непоправного болю та шкоди близьким та рідним, що їм боляче усвідомлювати та констатувати сам факт. За оцінками експертів, щороку відбувається від 10 до 20 мільйонів спроб самогубства без летальних наслідків. Рівень самогубств серед чоловіків у 3-4 рази вищий ніж серед жінок. Спроби вчинити суїцид найбільш поширені серед молодої генерації та жінок у зв’язку з великим психологічним пресингом укладу сучасного життя,  нестійким емоційним фоном та слабкою його захищеністю.

І все ж, незважаючи на соціокультурні парадигми та родинно-історичні корені даного феномену закладених у певних соціумах, більш ніж переконана, що самогубство – це передова поведінкова ідеологема слабких особистостей, які не проявили сміливості здійснити належні  з моральної точки зору зміни, і вважаючи при цьому, що не гідні життя. Людина зазвичай думає: «я полегшу цим життя іншим і нікому не заважатиму». Однак чи дійсно це відповідає істині? Невже безглуздий вихід з життя здатний полегшити життя рідних чи близьких людей? Чи буде такий вчинок предметом для обговорення і чи не перекреслить цей єдиний вчинок усі благі діяння створені нею впродовж життя? А як щодо речей пов’язаних з трансценденцією нашого буття в раю або пеклі? Кажуть, мабуть, Бога немає. А якщо все ж таки виявилось, що Він є, і разом з Ним вічність?

Юлія Клімарчук – студентка університету «Академія рекреаційних технологій і права»