Походження та ранній розвиток
Перший Халіфат, відомий як Праведний (араб. al-Khulafā’ al-Rāshidūn), був заснований у 632 році н. е. після смерті пророка. Чотири перші халіфи — Абу Бакр, Умар, Усман і Алі — вважалися найближчими соратниками Мухаммеда й правили згідно з принципами Корана та Сунни. Цей період характеризувався швидким територіальним розширенням, а також формуванням адміністративної структури нової мусульманської держави.
Після Праведного Халіфату владу перебрала династія Омейядів (661–750), яка перенесла столицю до Дамаска. Вона зробила з халіфату імперську систему, у якій халіф став спадковим монархом. За Омейядів ісламський світ досяг значного розширення: мусульмани просунулися до Іберійського півострова на заході та до Індостану на сході.
Наступною великою династією стали Аббасиди (750–1258), які змістили Омейядів і заснували нову столицю — Багдад. Під їхнім правлінням Халіфат перетворився на осередок науки, культури та торгівлі, що сприяло формуванню «золотого віку ісламу».
Структура влади в Халіфаті
Халіф мав подвійне становище: з одного боку, він був головою мусульманської громади, тобто виконував релігійну функцію, а з іншого — очолював державу, здійснюючи адміністративну, військову та судову владу. Його призначення зазвичай обґрунтовувалося шаріатом, однак з часом зростала роль династичного спадкоємства.
Управління велося через візирів (радників), губернаторів (валі) та кадіїв (суддів). Релігійна і правова системи Халіфату базувалися на ісламському праві (фікх), що стало основою законодавства.
Причини занепаду
Незважаючи на могутність, Халіфат поступово ослаб через кілька чинників:
Династичні конфлікти — особливо між сунітами та шиїтами.
Децентралізація влади — провінції отримували дедалі більшу автономію.
Зовнішні загрози — хрестові походи, вторгнення сельджуків, а згодом і монголів.
Остаточний удар Халіфату було завдано в 1258 році, коли монголи під проводом Хулагу-хана захопили і зруйнували Багдад, центр ісламського світу й серце Аббасидського Халіфату.
Згодом інші халіфати, як-от Фатімідський (шиїтський, Єгипет) та Кордовський (Іспанія), продовжили традицію, хоч і в інших політичних умовах. Титул халіфа продовжував існувати до XX століття, коли в 1924 році Ататюрк офіційно скасував його в Туреччині.
Іван Гудзенко
