Період XVІ століття характерний суспільно-економічними процесами, які відбувалися на теренах середньовічних західноєвропейських держав. Духовенство отримало чималі привілеї зі сторони європейських правителів, поширюючи церковну владу на простих селян, панував феодалізм. Подібна ж ситуація не могла пройти повз уваги тих, хто чинив опір католицькому духовенству. Рух селян в Німеччині набрав широкомасштабності, що призвело до масових невдоволень і назрівання великої боротьби за захист економічно-правових інтересів. Феодальна система просто дотискала селянство, намагаючись збільшити прибутки, відібрані у насильницький спосіб.

На допомогу пригніченим селянам прийшла Реформація, її вплив на Селянські війни дуже великий як і сама довіра селянства, світогляд якого  був змінений та й зрештою і саме відношення до церковної та світської влади. Важливу роль у цій війні відводять двом таємним селянським союзам.  Союзи «Черевик» та «Бідний Конрад» діяли досить зорганізовано. В таких місцях як Швабія, Фроанконія, Ельзас, частинах середньої та південно-східної Німеччини зосереджувалися осередки селянських формувань.

Селянська війна 1524-25 років у Німеччині

Почалася серйозна війна, яка в історії стала називатися «селянською». Перший виступ селян відбувся у південному Шварцвальді у 1524 році, а в 1525 – у Верхній Швабії. Селянське формування чисельністю сорок тисяч осіб  було підготовлене до бою. У березні 1525 року в Мемінгені не тільки створили Християнське об’єднання, а прийняли важливу програму «Дванадцять статтей», автором котрої став Себастьян Лотцер та цвінгліканець – проповідник Крістоф Шаппелер.  У програмі йшла мова про мирні наміри, прагнення селян щодо пом’якшення феодального гніту (стосувалися питання вільного користування угіддям, автономності сільської громади, а також права спільноти по обранню ними священика ), вимоги закріплювалися євангельськими посиланнями та божественним правом.

25 березня 1525 року – заключено Ульмське перемир’я зі Швабським союзом.  Але цим все  не закінчилося. Очолені трухзесом Георгом фон Вальдбургом військові сили Швабський союз завдав нищівного удару селянським загонам. Селяни зазнали поразки у битвах за Лейгхайм та Вурцах. Невелика часина повстанців заключає у Вейнгартені миррну угоду, взамін просить у нього задовільнити хоча б частину вимог. Остаточну перемогу Швабський союз отримує у Фрайбурзі, де селянське повстання було придушено.

Але залишалася ще Фраконія, сюди ж і були направлені війська. Селянські повстанці заручилися у Фраконії великою підтримкою зі сторони рицарів Флоріана Гейєра та Гьоца фон Берліхінгена.  Травень 1525 року – з’їзд в Гейльброні не відбувся через прихід військ Швабського союзу. Війська розбили залишки селянських загонів під Кьонігсхофеном та Інгольштадтом.

Селянська війна розгорнулася в середній Німеччині. Передумовою таких процесів стала посилена діяльність радикального реформатора Томаса Мюнцера з Генріхом Пфейфером. У березні 1525 року реформісти захопили магістрат Мюльхаузена, міста, замки та монастирі. Мюнцер пробуджував силу духу серед міщан та гірських робітників, не значна частина селян приєдналася сюди.

Артилерія Філіпа Гесенського завдала удару по повстанцям у Франкенхаузені, а сам полководець діставшись в Тюрингію з військом придушив повстання. Інші ж протистояння відбувалися у місті Цаберн, Страсбург не вдалося взяти штурмом селянам. У Цаберні  відзначився герцог Антуан Лотарингський. Розумна тактика бою допомогла йому взяти в осаду саме місто, що призвело до капітуляції селян. Герцог, який начебто здавався таким миротворцем проявив жорстокість до селян. На його наказом було вбито вісімнадцять тисяч осіб. І це було одне із великих кровопролить за всю Селянську війну.

Найбільше в селянській війні протрималася південно-східна частина Німеччини. У травні 1525 року в результаті повстання селян та гірняків архієпископства Зальцбурга були захоплені Карінтія та Штірія, розбиті війська ерггерцорга Фердінанда І у містечку Шламдінг. Зальцбурзький архієпископ у цій ситуації просто змушений був задовільнити вимоги повстанців.  Тіроль також охопила хвиля селянської війни. Очолив селянські загони Міхаель Гайсмайр (був колишнім секретарем бріксенського архієпископа).

Коли був заарештований Гайсмайр, селян- бунтівників придушили. Гайсмайру вдалося втекти із в’язниці до Швейцарії, щоб там переховуватись. У 1526 році стає укладачем програмного документу «Земський устрій» (перетворення в республіку місто Тіроль). Навесні 1526 року в ході битви у Радштадті потерпів поразку, з силами, які залишились відступає до територій Венеції.  Селянська війна підірвала політичний устрій сільської спільноти. Місцева влада зобов’язалася зробити усе можливе по припиненню виступів селян і частино погодилася з реалізацією так званих «Дванадцяти статтей». Проте реформаторські лідери Лютер, Меланхтон із запереченням поставилися до селянства, вважаючи їх розбійницькими та грабіжними бандами.

Такий бунт на думку Лютера повинен бути зупинений владою. Селянська війна сприяла укріпленню зв’язків лютеранських реформаторів зі світською владою (князі, місцева влада).

Пегас