У колективній пам’яті єврейського народу існує глибоко вкорінений образ загадкової річки Самбатіон, відомої також як «річка Саббат». Це не просто міфологічний об’єкт, а цілий культурний і духовний символ, що тісно пов’язаний із драматичним образом десяти загублених колін Ізраїлю — тих, хто був вигнаний із Північного царства Ізраїльського у 721 році до н.е. під час ассирійського завоювання. Пошуки цих загублених колін та річки, що їх ніби-то ізолює від решти світу, стали предметом палкого інтересу в юдейській, християнській, а згодом і в ісламській уяві, породивши багатовікову традицію мандрів, легенд і спекуляцій.
Самбатіон, згідно з численними оповідями, не був звичайною річкою. Його описують як потік не води, а каміння, лави або вогню, що реве й піниться шість днів на тиждень, викидаючи скелі та здіймаючи непробивну стіну. І лише в суботу, в день єврейського шабату, річка вщухає, стає спокійною, ніби спеціально надаючи змогу перейти її. Проте саме в цей день ортодоксальним юдеям заборонено подорожувати, що додає історії глибокого парадоксу: перехід можливий, але заборонений релігійним законом. Це робить річку своєрідною містичною межею, яка символічно розділяє час, простір і святість.
Віра в існування Самбатіону протягом століть не була лише фольклорною цікавинкою — вона знаходила відображення в творах знаних інтелектуалів та істориків. Йосип Флавій, видатний єврейський історик І століття, писав, що таємнича річка існує в Сирії, надаючи її існуванню географічної конкретики. Римський автор Пліній Старший, відомий своїми енциклопедичними працями, вважав, що річка розташована в Юдеї, тоді як середньовічний єврейський філософ та екзегет Нахманід ототожнив Самбатіон із біблійною річкою Хабор (аль-Хабур), згаданою у 2 Царів 17:6 як місце вигнання ізраїльтян. Його твердження додає міфу ще одну грань — поєднання легенди з канонічним текстом, що зміцнює авторитет річки в уяві єврейської традиції.
Християнські автори Середньовіччя і Ренесансу активно шукали Самбатіон та Десять племен в Індії, Китаї, Африці, Японії, навіть в Іспанії. Ці пошуки не мали лише релігійної мети, а й політичну: уявлення про потужне єврейське царство могло служити союзником або супротивником у глобальних геополітичних проектах. Зокрема, в епоху Великих географічних відкриттів багато хто вірив, що відкриття Самбатіону відкриє шлях до нового союзу між загубленими євреями і християнським світом.
З наукової точки зору, річка Самбатіон — це типовий приклад міфогеографії, коли певна територія чи природне явище в уяві спільноти набуває сакрального значення. Відсутність реальних підтверджень існування річки не применшує її значення. Навпаки, саме невизначеність робить Самбатіон настільки привабливим об’єктом релігійної екзегези, художньої творчості та месіанських очікувань.
Іван Гудзенко
