Можемо запитати: чому автор надав таку назву своєму твору? Напевне через те, щоб продемонструвати своє життя до прийняття ним аскетизму. Твір є відображенням реалій ХХІ століття. Це пересторога для пастирства в сучасному світі. Адже сучасний світ таїть багато небезпек, випробувань, спокус, які потрібно подолати. Подолання шляху залежить від самого пастиря. Неготовність свідчить про його слабкість перед існуючими труднощами.
Твором вказується в які спокуси не слід потрапляти пастирству. Симеон Богослов виводить цілу низку спокус, серед яких гординя. На його думку вона володіє як священиками так і чернецтвом. З її появою змінюється і сам вигляд пастирства. Так як пастирство насправді не співвідноситься з Священним Писанням. Друга спокуса – жага до матеріальної влади, слави, багатства; третя – ненаситність, четверта – ідолопоклонство; п’ята – відчай; шоста – безвір’я; сьома – Боговідступництво.
Святитель Миколай Сербський останню спокусу висловив наступними словами: настане час, що навіть патріархи відійдуть від істинного сповідування Бога. І цей момент настав, щоби показати істинне обличчя «вбивць» церкви через любов до неправди. Неправда напрочуд краще сприймається світом за правду. Тому відбувається підміна одних речей іншими. Втрата покаяння і віри стане остаточним наслідком загибелі усього людства.
Панас Вернигора
