Поступового розвитку цей стиль набирав не тільки в Західній, а й Східній Європі: Англія, Іспанія, Угорщина, Польща і тривав переважно до часу встановлення готичного стилю. Так наприклад у північно-східній частині Франції з третини ХІІ століття переважала готика, тоді ж як Німеччина та Італія відрізнялися романським стилем мистецтва, яке мало перевагу протягом всього ХІІІ століття.
У відмінності від середньовічного візантійського мистецтва, суворо регламентованого однією мистецькою школою, романський стиль представлений місцевими школами. Кожною областю Європи подавався цікавий романський архітектурний стиль: камерний, монументальний, з переважаючим у нім декорі, аскетичний суворий. Систематика храмових розписів та принципи скульптурного прикрашання були насправді різними.
Спробуємо розібратися в тому, чим же характерний романський стиль:
рельєфною плоскістю, лаконічністю, простотою; колоритом (використання коричневого, червоного, зеленого, білого, сірого, чорного кольору); бочарними, напівциркулярними, прямими, горизонтальними і вертикальними лініями; прямокутною та ціліндричною формою; камяними, масивними, товстостінними конструкціями.
Романська архітектура представлена соборами та монастирськими церквами. Храми – втілення торжества та універсальності християнства. За таким зразком храм романського стилю можна поділити на такі частини як притвор, нефи, вівтар. Три частини є втіленням трьох світів: земного, духовного і божественного, ангельського. До того ж кожна з частин мала символічне значення: східна, де розташований вівтар уособлювала рай, присвячувалася тільки Христу; західна – пекло, присвячувалася картинам Страшного Суду Божого; північна – пов’язана зі смертю, темрявою, злом; південна – Новим Завітом. Символічний характер мають двері, які ведуть до храму – шлях душі з темряви, пекла до вічного світла, раю.
Серед споруд стилю романської архітектури варто виокремити наступні: Пізанська вежа і собор в Італії, Майнцський собор, Кайзерський собор міста Шпейєр, Вормський собор, Церква Святого Якоба у Регенсбурзі. Під час бойових дій такі споруди витримували ворожу осаду та атаки.
Із фортифікаційних споруд можна виділити: Нормандську фортецю (високі лицарські замки із підвищеними місцями з обнесеними високими стінами та викопаним ровом). Символізували собою феодальну владу над земляними околицями. Результат Хрестових походів продемонстрував неабиякий інтерес західноєвропейської людини в момент її перебування на святій Землі до Сходу і запозиченою нею розкішності, з метою відтворення у себе вдома. Так розпочав свій розвиток романський стиль, перероджений пізніше в готичний.
Щодо романської скульптурного стилю слід зауважити, що самий його розквіт припадав на 1100 рік і як романський живопис підпорядковувалися архітектурній мотивації. За звичай скульптурний стиль використовували, щоб оздобити зовнішній вигляд собору. Західна частина фасаду будівлі мала завжди рельєфи, розташовані навколо порталів або ж на поверхневому фасаді (артивольти та капітелії). Зображення релігійних сюжетів займало в романських художників чимало часу, зусиль, старань і це не була можливість створити якийсь ілюзійний реальний світ, навпаки – символічний образ всесвіту з його величчю.
Романською скульптурою віруючій людині нагадувалося про бога, найбільше вражали фантастичні істоти, відрізнені експресивністю та відгомоном язичницького уявлення (поєднання з античною культурою). В романській скульптурі чітко окреслені психологічні людські стани як хвилювання, трагічність, зречення земного. Не менш важливого значення у скульптурі романського стилю набувають крім тимпанів із зображенням Страшного Суду, архівольти, колони, портали, які прикрашали рельєф фасадів соборів, найчастіше із зображеними апостолами, пророками, старозавітними царями.
Мали місце нерелігійні зображення скульптур, наприклад селян, ковалів, жонглерів, акробатів, тощо. Зображення людського обличчя романськими скульпторами не було наділено певною якоюсь красою та шляхетністю, швидше відкриті ними потворність та безобразність.
Стосовно живопису, то тут датування приблизне – остання чверть ХІ століття. Що ж такого особливого можна помітити у романському живописі. Нагляним прикладом може слугувати іспанський живопис романського стилю. Тут помітні монументальний ансамбль та унікальні шедеври творчої майстерності, зокрема чого вартий фронталес (зображення у вівтарях), балдахинні розписи та мініатюри.
Іспанський монументальний живопис характеризує його грубість, сувора виразність, чіткість контурного малюнку; перевага щільним фарбам, в яких має бути коричневий тон. Ще одна особливість фрескового романського живопису – смугастий фон. Монументальні розписи прикрашали церкви сільського типу в Каталонії. Крім того у живопис проникали фольклорні елементи.
Сюжетна програма настінного розпису та скульптурних оздоблень представляла показ основної ідеї непримиренної боротьби двох начал – божественного і людського, божественної святості і людської гріховності, встановленого Богом світового порядку та звершення Страшного Суду в останні часи.
Техніка живопису виглядає досить своєрідно: з однієї сторони непропорціональні витягнені фігури або ж деяка приземленість, з іншої – збільшення долонь та стоп ніг у них. Склалося таке враження, що самих романських художників Х-ХІІ століть цікавили не зовнішній людський вигляд, а те наскільки людина є виразною, передається експресивність поз та жести.
Пегас
