Священні тексти
Роль священних текстів у розвитку індійської філософії варіюється залежно від конкретної системи. В системах, відомих як адх’ятмавід’я (науки про духовність), священні тексти мають значно більший вплив, ніж у логічних системах (анвікшіківід’я). Провідний філософ адвайта-веданти Шанкара наголошував, що міркування має бути дозволене лише доти, доки воно не суперечить священним писанням. Він вважав, що у питаннях надчуттєвої реальності міркування не може забезпечити певності, оскільки кожна теза може бути протиставлена іншою тезою з такими ж сильними аргументами. Таким чином, священні писання, які втілюють інтуїтивний досвід провидців, повинні бути прийняті як авторитетні, а міркування підпорядковане їм.
Міфологія
Міфологія відіграла важливу роль на ранніх етапах розвитку індійської філософії, але з часом її вплив зменшився. Міфи про створення та розпад Всесвіту збереглися в теїстичних системах, але були трансформовані в метафори та моделі. Наприклад, у системах ньяя (проблема знання) та вайшешика (аналіз природи) модель гончаря, що виготовляє горщики, і модель фокусника, що створює трюки, визначили багато філософських міркувань. У тлумаченнях Яски, санскритолога 5-го століття до н.е., складні ведичні міфи розглядалися з різних точок зору: адхідаівата (щодо божеств), аїтіхасіка (щодо традиції), адхіяджна (щодо жертви) та адхятміка (щодо духу). Такі тлумачення переважали в Упанішадах, де міфи перетворилися на символи, хоча деякі з них збереглися як моделі та метафори.
Теїзм та атеїзм
Проблема теїзму та атеїзму має важливе значення в індійській думці. Давньоіндійська традиція класифікувала філософські системи на ортодоксальні (астіка) і неортодоксальні (настика). Астика не обов’язково означає «теїстичний», а настика — «атеїстичний». Паніні, граматик V століття до н.е., стверджував, що астика — це той, хто вірить у трансцендентний світ (asti paralokah), а настика — той, хто в нього не вірить. Астика також може означати того, хто приймає авторитет Вед, тоді як настика — того, хто не приймає цей авторитет.
Не всі філософи-астики були теїстами. Наприклад, система санкх’я не передбачала віри в існування Бога, не перестаючи бути астикою. Йога звільнила місце для Бога лише на практичних підставах, а не теоретичних. Пурва-мімамса джайміні визнавала значення ведичних ритуалів, але ігнорувала питання про існування Бога. Адвайта веданта Шанкари відкидала атеїзм і визнавала Ішвару (Бога) як свідому, духовну істоту, хоча в кінцевому підсумку розглядала цю концепцію як нижчого порядку порівняно з абсолютною, неподвійною реальністю — Брахманом.
Теїстичні системи
Теїстичні системи індійської філософії включають неадвайтські школи веданти та ньяя-вайшешику. Ці системи залишаються ревними теїстами, хоча бог школи ньяя-вайшешіка не створює вічних атомів, універсалів чи індивідуальних душ. Для справжнього теїстичного уявлення про Бога слід звернутися до філософських систем веданти, вайшнавізму (прихильників Вішну як верховного Бога) і шиваїзму (прихильників Шиви як верховного Бога), які не належать до адвайтських шкіл. У той час як індуїстське релігійне життя продовжує домінувати останніми згаданими теїстичними системами, філософські школи пішли власними шляхами, віддаленими від релігійних потреб.
Висновок
Індійська філософія багата на різноманітні підходи до священних текстів, міфології та теїзму. Священні тексти відіграють центральну роль в деяких системах, тоді як інші системи більше покладаються на міркування і логіку. Міфологія, хоча і зменшила свій вплив з часом, все ще залишається важливою частиною індійської філософської традиції. Теїзм та атеїзм, з їхніми різними трактуваннями, продовжують відігравати значну роль у формуванні індійських філософських систем, надаючи цій традиції унікального та складного характеру.
Іван Гудзенко
