Історія цього роду нерозривно пов’язана з маккавейським рухом середини II ст. до н. е., спрямованим на захист юдейської релігійної традиції та політичної автономії. Після загибелі Юди Маккавея керівництво повстанням перейшло до його братів, а вирішальну роль у формуванні династії відіграв Симон Маккавей, син Маттатії. У 143 або 142 р. до н. е. Симон став первосвящеником, правителем Юдеї, фактично здобувши незалежність від Селевкідів. Поєднання в його руках релігійної та світської влади започаткувало спадкове правління Хасмонеїв.
Наступники Симона — Йоханан Гіркан I, Арістобул I та Александр Яннай — значно розширили територію держави шляхом військових завоювань і примусової інтеграції сусідніх народів у юдейське релігійне середовище. Водночас це призвело до внутрішніх конфліктів, зокрема між фарисеями та садукеями, а також до напруження між релігійною традицією та елліністичними політичними моделями. За правління Саломеї Александри держава пережила короткий період стабілізації, однак боротьба між її синами — Арістобулом II та Йохананом Гірканом II — послабила Хасмонейське царство.
Занепад династії був зумовлений втручанням Римської республіки. У 63 р. до н. е. Помпей Великий захопив Єрусалим, перетворивши Юдею на залежну територію. Останній хасмонеєць, Антигон, за підтримки парфян ненадовго відновив владу, проте був скинутий і страчений римлянами за наказом Марка Антонія у 37 р. до н. е., що остаточно поклало край правлінню Хасмонеїв.
Історичне значення цього роду полягає у відновленні юдейської державності після багатовікової перерви, утвердженні Єрусалимського храму як центрального релігійного осередку та формуванні політичних і духовних передумов пізнішої історії Юдеї в римську добу.
Іван Гудзенко
