Його мислення формується в епоху наукової революції, коли традиційні схеми пояснення світу втрачали переконливість. Саме в цьому контексті Декарт прагне створити метод, здатний забезпечити достовірність знання.
Криза традиційного знання
До Декарта філософське знання ґрунтувалося або на авторитеті античних мислителів, або на богословській традиції. Однак розвиток науки показав, що багато усталених уявлень є хибними. Це породило загальну кризу довіри до знання.
Декарт розглядає цю кризу не як проблему, а як можливість. Якщо старі підвалини ненадійні, їх слід усунути і побудувати філософію заново — на незаперечній основі.
Метод радикального сумніву
Відправною точкою філософії Декарта стає метод радикального сумніву. Йдеться не про скептицизм заради сумніву, а про свідоме методологічне рішення: поставити під сумнів усе, що може бодай теоретично виявитися хибним.
Декарт сумнівається в достовірності чуттєвого досвіду, адже почуття можуть обманювати. Він сумнівається навіть у математичних істинах, уявляючи можливість всесильного обману. Мета цього сумніву — знайти те, що неможливо поставити під сумнів.
Cogito ergo sum
Результатом радикального сумніву стає знаменита формула cogito ergo sum — «мислю, отже існую». Навіть якщо я сумніваюся у всьому, сам факт сумніву вже передбачає існування мислячого суб’єкта.
Це відкриття має революційне значення. Існування більше не виводиться з зовнішнього світу чи божественного одкровення — воно встановлюється через акт мислення. Саме тут формується модерне уявлення про суб’єкта як центр пізнання.
Суб’єкт і свідомість
Для Декарта мисляче «я» є первинною реальністю. Свідомість стає основою філософії, а суб’єкт — вихідною точкою будь-якого знання. Цей крок означає фундаментальний зсув у філософії: питання буття поступається місцем питанню пізнання.
Суб’єкт у Декарта є автономним і самодостатнім. Він не потребує зовнішніх гарантій для підтвердження власного існування.
Раціоналізм Декарта
Філософія Декарта закладає підвалини раціоналізму. Він вважає, що справжнє знання ґрунтується на ясних і виразних ідеях, які розум осягає безпосередньо. Математика стає для нього зразком достовірного мислення.
Раціоналізм Декарта означає віру в здатність розуму самостійно пізнавати істину, не спираючись на традицію чи досвід як остаточний авторитет.
Дуалізм мислення і протяжності
Важливою складовою філософії Декарта є його дуалізм. Він розрізняє дві субстанції: мислення і протяжність. Свідомість і матеріальний світ мають різну природу, але співіснують у реальності.
Це розмежування вплинуло на подальший розвиток філософії, зокрема на проблеми взаємодії душі й тіла, які стануть центральними для мислителів Нового часу.
Рене Декарт радикально змінив спосіб філософського мислення. Він переніс центр філософії з космосу і Бога на мислячого суб’єкта, заклавши основи модерної епістемології.
Іван Гудзенко
