На периферії XX століття виникало безліч напрямків філософського спрямування здатного пояснити особливості сучасного світу. Поряд з поширеними напрямками екзистенціалізму, персоналізму, постмодернізму, новітніми теологічними філософськими школами, вагоме місце посідає точка зору прагматизму. Спектр досліджень прагматизм різноманітний. Чарльз Пірс, його засновник, вбачав у прагматизмі як структурний світоглядний компонент, що ставить сукупність людського знання у безпосереднє відношення до дії та життя людини. Іншими словами, цей напрямок передбачав про те, що усі факти, гіпотези, теоретичні доробки повинні у собі містити вадливість та актуальність у корисній задоволеності в суспільстві. На рівні буденного світогляду, прагматик – це особа, яка будь –яку свою дію скеровує виключно через принцип користі, сенсу та доцільності.Розкриваючи ряд проблем, прагматизм торкнувся і піддає є аналізу, рефлексії релігійного феномену. Він вводить спробу адекватно пояснити зі своєї позиції, як релігія утверджується в суспільстві, і в який спосіб в практичному ракурсі допомагає стверджуватись багатьом людям.
Один із засновників психології релігії американський філософ — прагматист Уїльям Джеймс (1842 — 1910). Його інтерпретація релігії містить чітко окреслене розуміння в його праці під назвою “Багатовимірність релігійного досвіду” написану у 1902 р. Його праця надала можливість в подальших дослідженнях побачити релігію як об’єк дослідження в академічних наукових колах. Цією роботою були зацікавлені в Росії, про що свідчить переклад та видання книги у 1910 р. в Москві з передмовою С.В. Лурьє., Ч. Пісрс, канадський професор релігієзнавства І. Гексам, італійські вчені Д. Реале і Д. Антисері. До неї неодноразово звертались та аналізували російський вчений Є. Балагушкін, Стенлі Холл.
І все ж, в чому особливість релігії з погляду У. Джеймса? Спираючись на його основному працю однозначно можна ствердити, що релігія для Джеймса багато в чому пов’язана з особливістю містичного досвіду, емоційно – вольової сфери. Вказуючи на психологічну структуру та підґрунтя релігійності, Джеймс вважав, що релігійні переживання і емпіричний досвід їх індивідом тісно пов’язаний із психологічною складовою. В його розумінні, релігійний феномен – почуття дії та досвід окремої взятої людини. На запитання, звідки виникає релігія, у “Багатовимірності релігійного досвіду” вбачаємо, що саме емоційно – вольова сфера стала цим джерелом. Однак, потрібно сказати, передусім, що така сфера найактивніше проявляється у кризових життєвих ситуаціях кожної людини, яка свідомо чи несвідомо, але апелює повністю або частково релігійними почуттями.
Важкі життєві обставини, хвороби, фінансова скрута, що так тісно вплетені у буденну свідомість людського буття, наповнені емоційними переживаннями, хвилюваннями про майбутнє і констатації факту його незнання. Зміст відчуттів і переживань всього цього на рівні індивідуального сприйняття кожної людини зокрема, відображається на стані її психічної складової. Безперечно, що будь які людські обставини, або факти пов’язані з життям окремо взятої людини, детермінують людську поведінку в певну емоційну реакцію. Така реакція, як відомо, може супроводжуватись почуттям жалю, радості, смутком, плачем тощо. Людина, що володіє емоційно – вольовою сферою і усіма її компонентами тісно, на думку Джеймса, пов’язані з релігійним досвідом., почуттям релігійності.
На думку вченого, ці два компоненти настільки щільно пов’язані один з одним, що навіть стає важко провести чітку паралель між ними. Джеймс вважав, що релігійні почуття за свої змістом та структурою нічим не відрізняються від звичайних почуттів. З біографії самого Джеймса можна з неабиякою зацікавленістю дізнатись, що сам вчений, будучи запрошеним до Единбургу у квітні 1897 року читати лекції з природної релігії захворів. В процесі свого лікування та одужання, вчений в період з 1901 по 1902 рр. проводить цикл лекцій в університеті Единбургу. До цього відпочиваючи з друзями у горах Адирондаку 1898 року переживає за словами Джеймса “момент одкровення”, що надано йому поштовх проводити такі лекції.
Навіть на основі своїх емоційних переживань, Джеймс досліджує глибинну сутність феномену релігійного досвіду. Релігія при цьому здатна зробити його життя радісним, легшим, і навіть веселим. Саме релігійний світогляд надає впевненості людині у власному спасінні. При цьому видимий світ розкривається, як частина вищого, духовного світу, який допомагає людині формувати сенсо – життєві орієнтири.
У. Джеймс розробив компонент релігійного досвіду кожної людини. На його думку, він притаманний абсолютно всім людям не залежно від їх світогляду. Зокрема, його класифікація включала в себе наступні компоненти:
А) “Релігійні генії” які посідають головну ступінь в його класифікації. Ці “генії” на думку філософа безпосередньо мають комунікацію з Божеством і мають безпосередній зв’язок з Ним. До них належали релігійні пророки усіх часів користуючись багатьма засобами релігійного містицизму. Екстатичне споглядання, видіння, як особливість отримання нового одкровення є важливим елементом багатьох релігійних систем. При цьому часто релігійні генії без власного бажання використовували містичний досвід і ставали як не звичайними пророками, так і засновниками нових релігій. В іудаїзмі, наприклад, релігійним генієм вважається пророк Мойсей, що на горі Синай отримав Декалог – важливий елемент морального компоненту. Мухаммед – в мусульманській релігії, який отримав видіння про священний Коран, Ісус Христос, що приніс послання від Отця Небесного та спасіння усьому людству, і в релігії стародавніх іранців – образ великого Заратустри.
Як правило, релігійні генії наділені особливим моральним стандартом та ведуть святий спосіб життя. Для представників цієї групи — релігійний досвід є безпосереднім продуктом, який можна отримати в результаті особливих переживань та безпосереднього контакту з Богом.
Б) Група “звичайні віруючі” – суб’єкти релігійної віри, які за допомогою представників групи “релігійних геніїв” здатні аналізувати, співставляти та отримувати релігійну інформацію. Звичайні віруючі на відмінно від релігійних генів не можуть, на думку вченого, мати прямий контакт із Божеством. Натомість, моральні та духовно – етичні принципи, що звіщені пророкам слід сприймати на віру. Практично у кожній релігійній системі існують група віруючих з надзвичайними духовними проявами, так і група віруючих, що прислухаються до групи духовних лідерів і спираються на їх релігійний досвід. Наприклад, в історії єврейського народу, після виходу з єврейського полону, усі слухались духовного лідера Мойсея та його брата Аарона спираючись на їх досвід. При цьому, як констатує історія Старого Заповіту, євреї вдались до поклоніння ідолам під час тривалої відсутності Мойсея, який мав діалог з Богом і отримував Декалог на горі Синай. Подібне існує і в ісламі.
Пересічні мусульмани, як шиїти, так і суніти спираються на будь – який факт з життя пророка. Актуальність Хадисів в житті мусульман важливий тому, що безліч подій висловлювань приписуються пророку Махаммеду, які не ввійшли до Корану. Ці висловлювання мають велику вагу і є частиною мусульманської правової системи (шаріату). В християнстві особливу увагу концентрують на діяння Ісуса Христа, святих апостолів, євангелістів, діяльність святих отців, мучеників за віру, що є моральним зразком для цілковитого наслідування. “Звичайні віруючі” виконують приписи, що сформульовані у священних текстах релігії, які передавать від “геніїв.” Здебільшого, звичайні віруючі живуть світським життям і лише в якості світогляду релігія посідає вагоме місце в їх житті.
Фактично, група “звичайних віруючих” – група, що отримують готовий релігійний продукт від “релігійних геніїв”: пророків, святих, сподвижників і слідують за їх способом життя, який вважається “богоугодним”.
В) Група “невіруючі”. На думку У.Джейса, навіть люди, які не суттєво апелюють до релігійних проявів все ж таки спроможні на рівні безсвідомого звертатись до релігійності. Справа в тому, що У. Джеймс відкидає лише “фізіологічне” потрактування релігійних переживань та дій. Якщо підкреслити тезу вченого про те, що релігійні почуття здатні проявлятись у формі ліричного зачарування, відчуття прекрасного, а також відчуття героїзму у певних релігійних подвигах, — то безперечно, що особи навіть з атеїстичним світоглядом здатні в собі відчувати подібне. При цьому навіть, якщо ці прояви вони не інтерпретують, як релігійні. Весь комплекс онтологічного, метафізичного та трансцендентного навантаження, що виходить із-за рамок фізичного, матеріального і набуває більше абстрактності, емоційних переживань, душевного піднесення та неймовірної радості містяться в усіх релігійних почуття. Тому Джеймс приводить нас до тієї думки, що усе вище перераховане навіть якщо подане у нерелігійному контексті – генетично має релігійну основу.
Цікавою є точка зору Джеймса щодо проблеми наукового та релігійного світогляду. Вчений піддає критиці позицію науковців, які будь яким засобом намагається протиставити релігійне знання або досвід і показати більш значимішу актуальність наукового. Для релігієзнавця, релігія є своїм, специфічним досвідом, який жодною мірою не веде боротьбу з наукою і не постає, як історичний пережиток минулого.
Вчений навіть не намагається знайти спробу поясненню, обговоренню питань, які тісно пов’язані з онтологією містичних переживань, релігійних одкровень в раціональній фізіологічний інтерпретації. Практичне значення і сутність релігійного феномену, як вважає дослідник, не слід в точності ототожнювати з тим, звідки даний феномен розпочинає вій початок Акцентуючи увагу на “Товаристві Друзів”, як однієї з громад, в якій чітко відображались пуританські традиції, які підходи до стійкого морального життя особистості, Джеймс дивиться на це і оцінює лише позитивно. Інша справа – коли мова йтиме про життя засновника цієї течії – Джорджа Фокса. Джеймс, на основі аналітичної психології поведінки людини і проведенню аналізу Фокса безпосередньо, стверджує його “психопатом.” Однак не зважаючи на ці факти і подібні інші – дітище Фокса з народною назвою “квакери” в Англії постає оплотом морального життя країни.
Подібне можна стверджувати про еволюцію і становлення будь якої іншої релігійної системи.
За Джеймсом часто напрошується висновок про те, що при усій багатогранності релігійного досвіду кожним індивідом зокрема, релігію неможливо недооцінювати, навіть пояснюючи її науковим методом. Адже релігія в житті кожної людини, як жодне інше явище суспільного буття надає впевненість у завтрашньому дні, полегшує психологічне життя та здоров’я людини у кризових ситуаціях. Релігія, як ніщо інше в житті людини надає впевненість у захисті Бога, впевненості в спасінні, регуляції гармоні з вищим світом та один з одним.
Євген Распопов
Головний редактор журналу Апейрон +
Яка твоя реакція?
