Прагматизм — філософська течія кінця ХІХ – початку ХХ століття.Засновником даної філософії течії вважається Чарльз Пірс, хоча до кінця прагматичну концепцію вдосконалювали Дж. Г . Мідд, Фердінанд Шіллер, Джон Дьюї.
Головним постулатом філософського прагматизму є життя та знання. Таким чином, прагматизм практично не чим не відрізнявся від гуманізму. Вагому роль у прагматичній філософії відіграє людський досвід. Досвід для прагматиків відіграє велику роль у формуванні світогляду та філософії. На думку Пірса вся філософія до прагматизму не мала ніякого значення і вона була хибною, оскільки філософи — попередники не мали концепції прагматизму, тому і їхні філософські системи не мали жодного практичного значення для суспільства. На відміну від філософії, релігія та етика відігравали важливу роль у формуванні людства, адже їхні закони на практиці допомагали суспільству існувати. Хоча і етика та релігія формувалася і підпорядковувалися під окремий суспільний клас, якому були вигідні ці релігійні та моральні закони.
Також прагматики приділяли велику роль у своїх роздумах науці. На думку Пірса, наука — це рушійна сила людства, завдяки якій світ розвивається. У науці є безліч теорій та гіпотез, які мають істинність, на відміну від філософських та релігійних гіпотез та теорій, яких практично не можливо раціонально довести. Релігія для людини є не лише частиною віри але і своєрідним досвідом, хоча з часом цей досвід може породити сумнів, і тоді людина може відкинути свою стару релігію та прийняти нову. Таким чином прагматики пояснювали перехід людей з однієї релігії в іншу релігію.
Прагматизм відіграв велику роль у філософії ХХ століття. Його часто називають духовно-філософським напрямком філософії ХХ століття, який дав багато відповідей на запитання, що таке віра, релігія та людина.
Ігор Дмитрук
