Історія релігій        02 Червня 2016        255         Прокоментуй!

Релігія як феномен у сучасній науці

 balance-science-religionСучасна наука не в силі зрозуміти до кінця появу у суспільстві  такого феномена як релігія. Що ж ми розуміємо під поняттям «релігія» і чи має воно пряме відношення до матеріального об‘єктивного та внутрішнього духовного світу? Чому у сучасних науковців прокинувся інтерес до релігії?

Видатний німецький фізик-ядерник Альберт Ейнштейн висловився таким чином: «Наука – це столітнє прагнення шляхом систематичного роздуму привести  сприйняті явища до більш можливих всебічних асоціацій. Передусім замість  питання про те, що таке релігія, я б віддав перевагу запитанню, що характеризує прагнення людини, яка здається мені релігійною. Релігійно просвітлена людина уявляється мені  такою, яка максимально можливо звільнила себе від пут егоїстичних бажань та поглинута думками, почуттями, прагненнями, яких вона дотримувалася  в результаті  надособистісного характеру.

Сьогодні, хоча сфери релігії та науки самі по собі  чітко розмежовані, між ними існує сильний взаємозв‘язок та взаємозалежність».

Ейнштейн додав: «Я не можу уявити собі оригінального науковця без цієї глибокої віри». Учений описує таку ситуацію афоризмом, мовляв, наука шкутильгає без релігії, а релігія, своєю чергою, є сліпою без науки. Звичайно, науковець був правий у тому, що раніше для католицької церкви наука не мала ніякого сенсу, оскільки притримувалася своєї доктрини, а решту страчувала свята інквізиція, призначена папою римським. Але потім, усвідомивши свою помилку, католицьке духовенство пішло шляхом раціоналістичного пізнання науки, зрозумівши, що це єдина дорога до оновлення церкви.

Якщо ж від початку духовна інституція стояла суто на вірі без аргументації доказів її існування, то з допомогою науки дійшла до висновку, що результатом природного причинно-наслідкового зв‘язку є щось таке, що поєднується з людиною та світом. Для доведення цієї думки спробуємо звернути нашу увагу  на середньовічне мислення, зокрема погляди західноєвропейського теолога і філософа Фоми Аквінського. Мислитель вбачає велику різницю між поняттями науки і релігії. Науці властивий досвід та розум, а релігія опирається на Священне Письмо та Божественне Одкровення. Тому за методами досягнення  істини вони різні, а  предмет вивчення для них є спільним. Наука та релігія є єдиними у погляді на світ, причини його виникнення, особливості існування.

Також важливо простежити взаємовідносини між релігією та наукою.  Необхідно підкреслити також і те, що як віра потребує науки, так само і наука має потребу у вірі. Протиставляти віру та знання не можна, проте необхідно вести мову про їхній  взаємний союз або, інакше кажучи, гармонію. Саме  гармонія стане результатом усунення перешкод між вірою та розумом. Аквінський зауважує, що віра перевершує знання, оскільки інтелект людини помилковий, а її віра завжди спирається  на абсолютну правдивість Бога. Тому наука повинна узгоджувати свої  висновки з теологією (вірою), між ними обома повинен існувати нероздільний союз.

Цей союз Фома Аквінський розуміє як ієрархічне утворення, у якому теологія стоїть над наукою. У результаті він приходить до висновку, що філософія є служницею теології. Відтак релігію починають розуміти як нерозривний зв’язок людини з Богом, а науку – як матеріальне підтвердження доказів існування буття Бога через пізнання людиною матеріального і духовного світу. Більшість науковців розуміли, що крім людини, існує ще Вищий Розум, який приводить цей світ у рух. Він дав людині розум для пізнання  світу, природи, Всесвіту, матерії. Учені зробили висновок, що світ знаходиться у прямому підпорядкуванні того, хто його створив, тобто Бога.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook