І все ж, складним, строкатим, і в більшості випадків дискусійним постає питання, чи існувала Реформація на теренах не західних, але східних кордонах, презентованих потужним впливом православ’я, насамперед, російського. Складність цієї проблеми зумовлена не лише в контексті герменевтичного пошуку смислів духовної онотології Реформації, але також існуючих історичних колізій. Час, коли Захід переживав Реформацію, на східних теренах Московське царство, яке не було ще тоді прозване вкраденим і запозиченим словом «Росія» від назви Руської держави (починаючи з 1721 р від царя Петра I) стало оплотом дилетантства, фанатизму та невігластва. Допоки Захід швидкими темпами поширював революційні інтелектуальні, духовно-просвітницькі християнські ідеї завдяки винайденню друкарського станку, — сама ж технологія друкування в Москві проголошувалась боговідступницькою та диявольською. Усі передові уми Московщини, що прагнули змін у суспільній свідомості втікали до українських терен Львова та Острога, зокрема як це було у випадку з Іваном Федоровим. На той час Степан Драпан у Львові вже активно використовував друкарську технологію.
Неосвічене духовенство, моральний та інтелектуальний занепад Московщини відобразив у свідомості окремих особистостей знайди вихід із ситуації, що й так до цього виглядала катастрофічною. Один із них, — «москвитянин», «раб єдиного від чесних слуг царевих» став ідеологом і яскравим втіленням духовного християнського вільнодумства та проявів явища, аналогом якого стала Західноєвропейська Реформація. Мова йде про одного з найкрупніших і найзатятіших ворогів московського духовенства часів Івана IV Грозного, — Феодосія Косого.
Зважаючи на те, що Московщина не мала достатньої кількості освічених людей, що займались складенням вагомих деталей історичних хронік, до сьогодні точні місце і дата народження Феодосія Косого залишаються невідомими і навряд чи зможуть бути в встановленими у майбутньому. Найяскравіші дані про нього можна отримувати з відомостей залишеними його опонентами, зокрема, відомим тогочасним полемістом XVI ст. Зиновієм Отенським.
Зі скромних відомостей, що відомі донині, у 1551 р. прийняв постриг у монахи у Білоозерському монастирі. До цього християнське благочестя стало для Косого великим надбанням перейнятого від Артемія, учня Ніла Сорського, очільника відомого на той час руху «нестяжателей», котрі виступали проти окремих положень духовного упадку православного духовенства, зокрема корумпованості та позолоти, багатства церковних вівтарних убрань серед довколишньої злиденності. Особливо вагомим впливом на формування реформаційних та вільнодумницьких ідей Косого став період після обрання Артемія ігуменом Троїцько-Сергіївого монастиря. В цей час послушник Феодосій виступив одним із організаторів окремого нетипового гуртка монахів, що виступали проти окремих зловживань своїм становищем з числа православного духівництва. Незважаючи на факт, що подібний тематичний спектр обговорень не був типовим моветоном, Косой вийшов за межі накреслених церквою «червоних ліній»: так, духовний діяч виступив проти звичного та формалізованого церковного обрядодійства. Власне, на його думку, сама по собі структура церковної ієрархічності символізує появу певних безглуздих, як йому це вважалось, церковних ритуалів названі ним «людським ідолопоклонством». Більше того: спираючись на актуалізовані, і до того ж складні та невирішені проблеми внутрішнього церковного життя, свої погляди активно проповідував серед великого числа простих мирян закликаючи не «йти до попів», і тим самим у них не каятись, не причащатись, молитов не творити. Враховуючи, що Косой став доволі демонізованим образом в уяві московських кліриків, чимало фактів з його життя та переконань можна і слід вважати гіперболізованими. Зрозуміло, в усякому випадку лишається одне: формалізм та обрядодійство втрачають, з його точки зору, усі внутрішні сакральні властивості і не мають жодного сенсу ні свічки, ні ікони, ні поклони; єдиним мірилом істини є поклоніння Отцеві, Богові-Батькові, що на небі.
На погляди вологодського монаха духівництво не могло реагувати коректно і терпимо, оскільки самих єпископів вважав розсадниками усілякої духовної темряви та невігластва називаючи останніх «ідольським жерцями та фальшивими вчителями». Разом зі своїми учнями-однодумцями бл 1553 р був взятий під судову варту, однак наступного року втікає до Литви.
Окремі дослідники наполягають на антитринітарних елементів поглядів Косого: той відкидав божественну природу Ісуса Христа і тим самим заперечував фундаментальний догмат про Трійцю, хоча достовірної інформації з цього приводу немає. Позитивним аспектом у проповіді Косого стали спроби та намагання повернути духовну спільноту християнства до чистоти євангельських заповідей, любові до ближнього, а також власне життя перевіряти з основним моральним мірилом закладених у принципах в Євангелії.
Існували в Косого і певні соціальна аспекти його ідей: духівник критикував церковну структуру за існування потужних землеволодінь довкола злиденних холопів, котрі віддають безпідставно до церкви останнє. Він проголошував рівність усіх людей у Христі Ісусі, і вважав, що жоден священик не може бути вищим за будь кого з мирян. Виходячи з положень про заповідь любові до ближнього, Косой відстоював пацифістську позицію і виступав проти будь яких спроб християн брати активну участь у військових діях а також будь яких насильницьких форм боротьби за справедливість.
Складно достеменно відповісти на запитання, що сформувало Феодосія Косого як інтелектуальну, духовну та нетипову для його часу особистість. Вважається, що саме образ та ідеали заволзьких старців, що спирались в першу чергу на духовний досвід, а не на інституційно-церковну організаційність посприяли його ідеям. До цього ж слід додати вагому роль домашнього критицизму, літературну спадщину Максима Грека, а також лютеранського впливу.
Перебравшись до Литви, Феодосій Косой знайшов серед числа місцевої інтелігенції та інтелектуалів багато прихильників і зміг поширювати свої ідеали вільно. Хоча досі невідомими залишаються його рік та місце завершення життєвого шляху,- його внесок у розвиток духовної справи та інтелектуального вільнодумства залишили помітний вплив на формування і поширення прогресивних ідей в середовище московських терен і за її межами, тим самим залишивши вагомий міцний фундамент та естафету для своїх наступників.
Євген Распопов
