Історія релігій        30 листопадаа 2014        218         Коментування вимкнено

РЕЦЕНЗІЯ на книгу “Від голодомору до голокосту”

пщдщвРЕЦЕНЗІЯ на книгу “Від голодомору до голокосту”  : метод. рек. / авт.-упоряд. Ф. Л. Левітас, А. І. Монастирський ; Єврейський фонд України, Центр досліджень єврейської історії, Центральний Український фонд історії Голокосту “Ткума”. – К. : [б.в.], 2004. – 24 с. – (Українська бібліотека Голокосту).

 Питання про антисемітизм є одним з провідних серед проблем міжнаціональних відносин. Антисемітизм є не основним, але одним з найпоказовіших аспектів виміру суспільного неблагополучия, схильності населення країни до агресивних, небезпечних для самозбереження нації проявів.

Роль антисемітизму як центральної теми радикальних ЗМІ стає почасти прикладною, інструментальною: ідеологія політичного антисемітизму, є джерелом стереотипів і міфів, покликаних відпрацьовувати й апробовувати технологію ненависті, формування бездумного заперечення вироблених людством цивілізаційних норм співіснування народів і націй, демократичних цінностей.

У темі “єврейства” формується штучна, імітаційна парадигма немовби існуючих у сучасному українському суспільстві “українсько-єврейських суперечностей”, у систему яких закладається цілий ряд підтасованих псевдо-фактів, закорінюваних у суспільну свідомість як аксіоми:

  • твердження про “єврейське засилля” в українських органах влади;
  • твердження про “єврейське засилля” в українських ЗМІ;
  • ототожнювання власного невдоволення пропрезидентською лінією влади з уявним існуванням антагоністичних суперечностей між українцями та євреями, які привласнили собі “владу над українською державою”;
  • нагнітанні настроїв приниженості, неповноцінності, маніпулювання більшістю населення.

Понятійний ресурс, розвинений та апробований у рамках теми антисемітизму й агресивного націоналізму, використовується для конструювання універсальнішого інформаційно-політичного контексту, до якого залучається вже політична тематика в цілому і вибудовується стереотип агресивної політичної поведінки, що нав’язується суспільству.

Зрештою цей образ починає в завуальованому вигляді ретранслюватися іншим інформаційним каналам, які не входять до складу “виробника ненависті” радикально-опозиційних ЗМІ — як прямо, через сприйняття ідей, логіки, доказів і позицій, так і в опосередкованому вигляді — через ситуативне та ненавмисне засвоєння небезпечних підходів і кліше з антисемітського, ксенофобського арсеналу та “легковажного” їх використання при обговоренні таких питань, які начебто не мають жодного стосунку до антисемітизму та ксенофобії.

Внаслідок цього у суспільній свідомості визрівають дуже небезпечні настрої — виникає свого роду “контур інформаційно-політичного самозбудження” психології ненависті та нетерпимості, який може призвести до резонансної активізації атавістичних настроїв в українському суспільстві.

Радикальні ЗМІ, описуючи образ ворога, однозначно зводять його до образу єврея. “Сіоністи грабують і знищують Україну відкрито, а наші політики не можуть захистити свій народ. І політики і народ дезінформовано. Де шукати порятунок??? Підступний внутрішній ворог гірше зовнішнього, відкритого ворога. В Україні все робиться відповідно “Протоколів сіонських мудреців”. Таємні агенти сіоністів контролюють все українське суспільство. Силові структури не можуть виконати своєї захисної функції. ЗМІ, партії, блоки, в руках сіоністів, жидівська “Масад” всіх тримає в заручниках. Який вихід з цього становища? Терористи можуть захопити і літак і цілу країну. Є два методи відносин з такими злочинцями — це переговори і штурм…

Ніякі владні структури, ніякі парламенти і закони не можуть працювати на свій народ в умовах, коли країна захоплена терористами Сіону. Спочатку потрібно звільнити українців з жидівської неволі, а вже потім побудувати “Українську Козацьку Республіку” відповідно орійській природі нашого народу! І хай в цьому слов’янам допоможуть їх Боги!!!” (“Ідеаліст”, № 2, лютий 2002, О.Щітка, “Передвиборна програма. За владу без жидів”).

За останні десять років у суверенній Україні активно заговорили про долю євреїв у роки Другої світової війни. Ця проблематика стала темою окремих наукових досліджень, монографій, як колективних, так й індивідуальних, безлічі статей та різного роду публікацій. Історія Голокосту стала також об’єктом і предметом викладання у навчальних закладах країни, середніх та вищих, різного типу, як єврейських, так і неєврейських. Сьогодні ми можемо констатувати той факт, що історія Голокосту стала самостійним напрямком української історіографії, української історичної науки в цілому.

Однак із точки зору наших єврейських та американських колег це тільки початок для такої країни як Україна, оскільки зовсім недостатньо захисту двох дисертацій та виходу декількох десятків монографій з історії Катастрофи на фоні фактично повної відсутності навчально-методичної літератури з даної проблематики. У нас в Україні сьогодні складається дещо інша думка про якісні та кількісні підходи до вивчення Голокосту.

У середовищі частини української гуманітарної наукової інтелігенції існує певний пієтет цієї теми, шанобливе і глибоко естетичне ставлення до трагедії євреїв Європи, в тому числі й українського єврейства в роки нацизму, готовність іти на діалог з єврейськими інтелектуалами із проблем Голокосту (що дуже цінно, – на конструктивний діалог) а також високе розуміння як унікальності, так й універсальності Катастрофи. Іншу частину тієї ж української інтелігенції (сюди необхідно додати і частину чиновників, причетних до сфери культури, науки та освіти) деякою мірою дратує надто велика увага, що приділяється сьогодні в Україні (так вони вважають) вивченню єврейської проблематики, і зокрема Голокосту. Вони бачать у цьому дискримінацію щодо сюжетів власне української культури та історії і не хочуть визнати, що історія українського єврейства, в тому числі і періоду Другої світової війни, взаємовплив української та єврейської культур є інфернальною складовою частиною української історії і культури (що якраз, очевидно, розуміє перша частина тієї самої української гуманітарної інтелігенції).

Серед найбільших етнокатастроф XX ст. – голод в Україні 1932 – 1933 рр. і Голокост європейського єврейства 1939 – 1945 рр. Ці два трагічні історичні феномени стали результатом політики тоталітарних режимів: Й. Сталіна в СРСР і керівництва нацистської Німеччини на чолі з А.Гітлером. Політичні, хронологічні, регіональні відмінності цих подій не заважають порівняти їх в історичному контексті.

Основні відмінні риси:

  1. Голодомор в Україні було здійснено в умовах “мирного будівництва соціалізму” в СРСР.
  2. Голокост європейського єврейства пов’язаний з Другою світовою війною, політикою агресії і насильства з боку гітлерівської Німеччини та її союзників.
  3. Українське селянство розглядалось Й. Сталіним і його оточенням як “класовий ворог”, ворожий новому соціалістичному суспільству. Слова “куркуль”, “підкуркульник”, “куркульська агентура” і т.д. стали символами “Великого терору”.
  4. Нацистська верхівка розглядала європейське єврейство як расового ворога III Рейху, “недолюдей”, винних в усіх бідах Німеччини.
  5. В умовах Голодомору і геноциду українського села, в Радянській Україні продовжували діяти республіканські партійні, радянські привладні структури. В містах і промислових центрах республіки проблем з продуктами в цілому не існувало. Продовжувався процес висування національних кадрів в різноманітні ланки партійного, державного і радянського апарату.
  6. Голокост носив всебічний, масштабний, тотальний характер, спрямований проти всього єврейського населення Європи. Залишитись живим в умовах Катастрофи не мав шансу жоден єврей незалежно від політичних уподобань, релігійних переконань, статі та віку.

Основні спільні риси.

  1. Найважливішими передумовами політики знищення голодом і Голокосту стали – відсутність в СРСР і фашистській Німеччині демократії, громадянського суспільства і наявність терористичної держави.
  2. Голокост здійснювався в усіх окупованих нацистами країнах Європи. Голодомор, хоч і мав місце в межах однієї держави, але не був локальним явищем. Він охопив великі території України, Російської Федерації та інших радянських республік.
  3. Аналіз подій в СРСР, Україні і окупованих нацистами країнах свідчить про запланований, спрямований характер дій тоталітарних режимів на знищення своїх політичних і расових противників.
  4. Результатом політики злочинних диктаторських режимів стали втрати єврейського населення Європи – біля 6 млн. чол. За словами нацистського злочинця А. Ейхмана, який здійснював координацію Голокосту, айнзацгрупами СС та Вермахтом було розстріляно біля 2 млн. євреїв, коло 4 млн. знищено в таборах смерті.

За оцінками спеціалістів, жертвами Голодомору в Україні стало від 3-8 млн. чоловік.

  1. На думку відомого англійського історика Пола Джонсона, “…програма Голокосту з самого початку і до кінця, не зважаючи на її великі масштаби, була секретною. Гітлер ні разу не згадував про неї… Есесівські позначення вбивства включали в себе вислів: “спеціальне ставлення”, “переселення”, “генеральна лінія”…, більш за все “відправлення на Схід”.

В сталінському СРСР табу було накладене на всі повідомлення про системний голод. Радянські засоби масової інформації і навіть окремі закордонні видання публікували винятково позитивну інформацію про великі успіхи будівництва соціалізму в СРСР.

Тема штучного голоду була закритою навіть для обговорення з керівниками Комуністичної партії.

Коли секретар ЦК КПУ Терехов звернувся до Сталіна з проханням про допомогу голодуючим, диктатор злобно відповів: “Нам говорили, товариш Терехов, що Ви добрий оратор. Але з’ясувалось, що Ви і добрий байкар. Склали казку про голод, думали нас злякати – не вийде! Не краще Вам залишити посади секретаря ЦК КПУ та Харківського обкому і піти в дитячі письменники? Будете казки писати, а дурні будуть їх читати”.

  1. Лезо штучного Голодомору було спрямовано проти українського селянства. Жертвами сталінського терору стали також представники інших національностей: росіяни, білоруси, поляки, німці, євреї та ін.

 

Національності Місто тис.

чол.

Село тис. чол. Всього тис.

чол.

В % до

підсумку

українці 111,8 1440,4 1552,2 81,3
росіяни 33,2 51,8 85,0 4,5
євреї 20,1 6,9 27,0 1,4
поляки 2,8 17,9 20,7 1,1
молдавани 0,1 16,0 16,1 0,8
німці 1,7 11,5 13,2 0,6
болгари 0,2 7,5 7,7 0,4
греки 0,7 1,8 2,5 0,1
інші й ті, де не вказано 60,4 124,2 184,6 9,7
всього 230,9 1678,1 1909,0 100,0

(Таблиця підготовлена за матеріалами доктора історичних наук Кульчицького С.В.)

На мій погляд, сьогодні в Україні настав час, коли тему Холокосту потрібно вивести зі сфери політичної, фінансової та іншої кон’юнктури і перевести у площину високого наукового, педагогічного дослідження та осмислення. Наприклад, частина наших колег (історики, вчені, єврейські і неєврейські інтелектуали взагалі) в Росії сьогодні вважають, що в сучасній Україні такий великий інтерес та увага (на їхню думку) до студій викладання теми Холокосту викликані прагненням українського політичного істеблішменту якнайшвидше інтегруватися у різні європейські структури, адже відомо, що  Європа дуже шанобливо ставиться до вивчення Холокосту, розглядаючи це вивчення як ключовий момент у справі виховання толерантності на континенті, який приблизно в середині минулого (тобто ХХ!) століття принизив і заплямував себе Катастрофою європейського єврейства, проявивши ірраціональну, страхітливу нетерпимість до євреїв.

Орієнтовна програма курсу (17 годин)

  1. Вступ до курсу.
  2. Авторитарні та тоталітарні режими XX ст.
  3. Сталінізм в Україні.
  4. Український Голокост – голод 1932-1933 рр.
  5. Антислов’янізм та расовий антисемітизм – головні ідеологічні засади політики нацистської Німеччини.
  6. Друга світова війна і Голокост європейського єврейства.
  7. Нацистський окупаційний режим в Україні 1941-1944 рр.
  8. Табір смерті – Освенцим.
  9. Доля українських остербайтерів в Німеччині.
  10. Голокост та опір українського єврейства.

11 .Українці – праведники світу.

  1. Перемога волелюбних народів над нацизмом.
  2. Судові процеси над нацистськими злочинцями.
  3. Пам’ятки Голодомору та Голокосту в нашому краї.
  4. Критика ревізіоністів та фальсифікаторів Голодомору і Голокосту.

16 – 17. Підсумкова конференція. Відображення Голодомору та Голокосту в історичній, юридичній та художній літературі.

Питання для обговорення

  1. Чому Голодомор в Україні 1932-1933 р. та Голокост євреїв вважається найбільшими етнокатастрофами першої половини XX ст.?
  2. Чи можна довести із існуючих документів, що голод 1932-1933 рр. бувсправою сталінської тоталітарної влади?
  3. Наведений уривок про голод в Україні із документального роману “Бабин Яр” Анатолія Кузнецова було вилучено в свій час радянською цензурою. Подумайте, чому?
  4. Подумайте, з якою метою, А. Кузнецов вмістив розділ про Голодомор в книгу про геноцид євреїв Києва?
  5. Які плани виношували нацисти щодо слов’янських народів?
  6. Яку політику проводили нацисти в Україні в 1941-1944 рр.?
  7. Чим починали нацисти і чим завершувався їх шлях?
  8. Чому світове співтовариство вважає необхідним зберегти історичну пам’ять про трагічні події XX ст. ?
  9. Чому демократичні країни світу ведуть рішучу боротьбу проти тоталітаризму, ксенофобії, шовінізму, расизму та антисемітизму? Наведіть сучасні приклади.

«Стокгольмська міжнародна конференція з Голокосту, що відбулась 26-28 січня 2000 р. У ній брали участь керівники держав і голови урядів, експерти, жертви Голокосту, що залишились живими і приїхали до Стокгольму з усього світу».

Кабінет Міністрів України взяв на себе зобов’язання перед радою Європи ввести у шкільний курс середньої загальноосвітньої школи вивчення теми Голокосту.

У декларації Стокгольмського Міжнародного форуму з Голокосту наголошується, що «Голокост» (Шоа) ґрунтовно підірвав основи цивілізації. Безпрецедентний характер Голокосту завжди буде мати вселенське значення. І через півстоліття він залишається подією, коли ті, що залишилися живими, можуть все ще свідчити про ті жахи, що випали на долю єврейського народу. Жахливі страждання багатьох мільйонів жертв нацизму також залишили невмирущий слід по всій Європі.

Міністерство освіти і науки України у новій редакції програми з історії для середніх загальноосвітніх шкіл у 2001 р. ввело для вивчення поняття «Голокост».

Можна користуватись визначенням поняття «Голокост», запропонованим у книзі «Преподавание темы Холокоста в XXI веке»: «Голокост – систематичне й планомірне знищення нацистами та їх підручними єврейського населення Європи в роки Другої світової війни». Це визначення можна доповнити покажчиком хронологічних рамок цієї трагедії, визнаних істориками світу, – 1933-1945 рр.

В Україні за роки Великої Вітчизняної війни фашисти знищили понад 5 млн населення України, із них нацистами та їх поплічниками було знищено приблизно 1,5 млн або 1,7 млн євреїв України, відносно до яких фашисти проводили політику масового винищення.

Політика фашистів на масове винищення євреїв безпосередньо торкнулась і громадян України. 29 вересня 1941 р. у Києві у Бабиному Яру відбувся масовий розстріл євреїв. Трагедія Бабиного Яру стала символом єврейської трагедії на радянських теренах. По всій території України за роки фашистської окупації нараховується понад двохсот місць масового розстрілу євреїв (Яновський табір поблизу Львова, Дробецький Яр у Харкові, Бердичів, Херсон, Миколаїв, Керч, Донецьк, Дніпропетровськ, Полтава, Кременчук, Лубни).

Вивчати Голокост у наш час необхідно в знак пам’яті людей, які загинули від цієї нелюдської політики фашистів. Людство повинно знати, завдяки чому відбулась трагедія Голокосту. «Ми беремо на себе зобов’язання шанувати пам’ять жертв Голокосту і пам’ятати тих, хто боровся проти Голокосту… Наш обов’язок – пам’ятати про загиблих, поважати вцілілих, що живуть серед нас, і знову підтвердити прагнення людства до взаєморозуміння і справедливості», – говориться у Декларації Стокгольмського Міжнародного форуму з Голокосту.

Вивчення питань Катастрофи дає можливість учителю працювати над вихованням високих морально-етичних якостей учнів, формувати в молоді толерантність, милосердя й відповідальність. У сучасному світі, де раз у раз спалахують міжнаціональні і міжетнічні конфлікти й щоразу важче стає позбутися їх кривавих наслідків і негативного впливу, викладання історії Голокосту й осмислення його уроків усе виразніше постає одним із необхідних компонентів освіти й виховання молоді.

Доктор наук з державного управління  Петро  Ворона

Обговорення: Коментування вимкнено
  1. Богдан сказав:

    прошу до вашої уваги шановні читачі порталу рецензію на книгу “Від голодомору до голокосту” докт. держ.управління Петра Ворони. Вважаю, що сучасна наука досліджує минулі історичні віхи буття українського та єврейського народу і ті злочинні дії, як впроваджувалися жорсткою тоталітарною радянською і нацистською системою проти людства. У людській національній свідомості ніколи не зітруться жахіття і терор як зі сторони СРСР так і ІІІ Рейху

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook