Біологічна функція емоцій
Сучасна психологія розглядає емоції як результат еволюції, продукт природного добору. Вони відігравали адаптивну роль у минулому: гнів стимулював агресію і допомагав у боротьбі за виживання, страх оберігав від небезпеки. Проте в умовах сучасного суспільства ті ж самі емоції можуть стати дисфункційними. Незважаючи на це, загалом емоції залишаються важливим елементом особистого й соціального життя людини.
Юм підкреслював, що сама по собі раціональність не може бути рушієм моралі — лише емоції здатні спонукати до етичної поведінки. Сучасна нейробіологія підтверджує цю думку, наголошуючи на ролі емоцій у формуванні рішень і моральних орієнтирів.
Емоції як засіб досягнення цілей
Емоції можуть виконувати функцію внутрішньої стратегії. Вони допомагають долати перешкоди, будувати близькі стосунки, підтримувати цілісність особистості. Проте одна й та сама емоція може бути і виправданою, і водночас ірраціональною. Наприклад, гнів на керівника може мати підстави, але водночас суперечити кар’єрним цілям. У буддизмі ревнощі можуть мати пояснення, проте вони несумісні з уявленням про духовне самовдосконалення.
Філософ Жан-Поль Сартр (1905–1980) розглядав емоції як своєрідні стратегії, за допомогою яких людина впливає на інших і водночас формує власне мислення й поведінку.
Відповідальність за емоції
Емоційні реакції не є цілком стихійними. Людина здатна свідомо тренувати себе, розвивати певні емоції й приглушувати інші. Цей процес описував Арістотель, вбачаючи у ньому шлях до формування чеснот. За його концепцією, доброчесність полягає в умінні відчувати «правильні емоції» у правильний час і в правильній мірі. Такий баланс є основою гармонійного характеру та доброго життя.
Емоції не можна зводити лише до ірраціональних поривів. Вони мають когнітивний, культурний і функціональний виміри, а їхня раціональність залежить від точності сприйняття, справедливості оцінки та відповідності життєвим цілям.
Іван Гудзенко
