Рамануджа народився близько 1017 року в містечку Шріперумбудур, що на території сучасного штату Таміл Наду. Його життя, описане в легендарних біографіях, наповнене духовними пошуками та відкриттями. З ранніх років він виявив хист до теологічних роздумів, що привело його до Канчіпурама, де він навчався під керівництвом Ядавапракаші, послідовника адвайта-веданти Шанкари.
Однак Рамануджа не погодився з моністичним підходом свого вчителя, який заперечував існування особистого бога. Натомість він зосередився на ідеї особистого зв’язку між людиною та божеством. За переказами, після конфлікту з Ядавапракашою, Рамануджа отримав видіння бога Вішну та його дружини Шрі, що стало поворотним моментом у його духовному шляху.
Філософські погляди та вчення
Рамануджа розвинув власну філософську систему, відому як вішишта-адвайта (обмежена недвоїстість). На відміну від адвайта-веданти Шанкари, яка стверджує, що Брахман (абсолютна реальність) є єдиним і безособовим, Рамануджа вважав, що Брахман має особистісні риси і ототожнюється з богом Вішну. Він наголошував, що метою духовного шляху є не просто звільнення (мокша) від циклу перероджень, а й єднання душі з особистим богом через віддане поклоніння (бгакті).
Свої ідеї Рамануджа виклав у трьох основних коментарях:
Ведартха-самграха — тлумачення Вед, найдавніших священних текстів індуїзму.
Шрі-бхаш’я — коментар до Брахма-сутр, який став основним текстом вішнуїтської філософії.
Бхагавадгіта-бхаш’я — інтерпретація Бхагавадгіти, де він підкреслював значення бгакті як шляху до звільнення.
Паломництво та місіонерська діяльність
Рамануджа здійснив тривале паломництво по Індії, відвідавши священні місця, такі як Рамешварам, Бадрінатх та інші. Під час своїх подорожей він поширював своє вчення, навертаючи навіть представників інших релігійних течій, зокрема джайнів. Його діяльність призвела до заснування міста Мілукоте (сучасний штат Карнатака), де був освячений храм на честь Вішну.
Після повернення до Шрірангама Рамануджа організував храмове поклоніння та заснував 74 центри для поширення своєї доктрини. Його діяльність сприяла консолідації вішнуїтської спільноти та зміцненню впливу бгакті в індуїстській релігійній практиці.
Рамануджа помер у 1137 році у Шрірангамі, залишивши після себе багату духовну спадщину
Іван Гудзенко
